Заповіді

Чому Ісус називає заповідь любити один одного "новою" заповіддю?

Ісус говорив про "нову" заповідь лише одного разу. Напередодні Його страстей Він сказав учням: "Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!" (Йоана 13:34). Що нового у цій заповіді? Хіба взаємна любов не передбачається у заповіді, даній раніше: "Любитимеш ближнього твого, як самого себе" (Левіт 19:18)?

Ісус пропонує новий вимір любові. Він говорить "як я був полюбив вас" в той момент, коли Він віддає все заради любові. "Перед святом Пасхи Ісус, (…), полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця" (Йоана 13:1). Він починає обмивати їхні ноги, говорячи: "Приклад дав я вам" (вірш 15). Опісля, глибоко стурбований тим, що один з Дванадцятьох, апостол Юда, збирається зрадити Його, Він все одно продовжує його любити, виражаючи цю любов куснем хліба, який Він передає йому: "І вмочив кусень, і подав його Юді Іскаріотському" (вірш 26). При цьому, дання прикладу та передання кусня хліба кульмінується у переданні заповіді: "Нову заповідь даю вам."

Одразу перед новою заповіддю написані загадкові слова: "Тепер прославився Син Чоловічий" (вірш 31). Як міг Христос прославитися перед тим, як увійти у славу Отця через хрест та воскресіння? Він вже прославився, бо Його славою є любити. Саме тому Його слава виявилась нині, коли Він "показав свою любов у повноті". Юда "вийшов посеред ночі", щоб передати Його ворогам. Проте, Ісус не підкорився пасивно події: будучи переданим у руки ворогів, Він віддає себе, продовжуючи любити у ситуації, яка здається безнадійною. У цьому Його слава.

Через нову заповідь Ісус дає учням можливість стати частиною Його власного способу життя; Він робить їх здатними любити як любить Він. Того вечора Він молився такими словами: "щоб любов, якою ти полюбив мене, в них перебувала, — а я в них!" (Йн 17:26). Надалі Він перебуватиме в них у вигляді любові; Він любитиме в них. Через нову заповідь Ісус дарує свою присутність. У Євангеліє від Матея та Марка, безпосередньо за виходом Юди слідує встановлення Євхаристії; у Євангеліє від Йоана, цьому слідує дар нової заповіді. Так само як і в Євхаристії, Він присутній у новій заповіді.

Того вечора Ісус "узяв чашу, кажучи: "Ця чаша — Новий Завіт у моїй крові" (1 Корінтян 11:25). Його заповідь є новою, бо вона належить до нового завіту, проголошеного пророком Єремією: "я створю новий завіт(…); вкладу закон мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці" (Єремії 31:31-34). У новому завіті, вже відома заповідь подана у новому світлі. Божий закон вже не написаний на кам’яних дощечках, а викарбований на наших серцях Святим Духом, який єднає нашу волю з волею Божею.

Наскільки важливими є заповіді у відносинах з Богом?

Згідно з апостолом Йоаном, єдність з Богом виражається у наслідуванні заповідей. "Хто його заповіді зберігає, той і перебуває в нім, а він у ньому" (1 Йоан 3:24). На горі Синай Бог уклав союз з "тими, що його люблять і пильнують заповіді його" (Второзаконня 7:9). Повертаючись до самого початку Біблії, у ній говориться, що коли Бог створив людей, Він одразу дав їм заповідь (Буття 2:16-17). Отже, можна зробити висновок, що без заповідей відносини з Богом неможливі.

Всеохоплююча властивість заповідей може здатись обтяжуючою.
Проте, хоча на перший погляд це може здатись парадоксальним, Божі заповіді утверджують нашу свободу. Через заповіді до нас промовляє Бог. Те, що ми називаємо "десятьма заповідями", також відоме у Біблії як "десять слів" (н-д, Вихід 34:28). Саме через заповіді Бог говорить до нас та запрошує робити власні вибори. (Второзаконня 30:15-20).

Бог так створив звірів, що вони поводяться правильно на рівні істинкту. А людям Він дає заповіді, піддаючись ризику нашої свободи. "Горлиця й ластівка, і журавель пильнують часу їхнього приходу. Народ же мій не знає Господнього розпорядку" (Єремії 8:7). Бог не програмує людей і не примушує їх поводитись певним чином. Бог розмовляє з нами. Єремія виражає своє невдоволення щодо ситуації, яка може бути спровокована внаслідок цього. Але якщо Бог не хоче направляти нас по-іншому, як тільки через заповіді, то Він це робить, тому що наша вільна відповідь — якою б вона не була — є важливішою для Нього ніж правильна поведінка.

Одного разу, молодий чоловік спитав Ісуса: “Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?” “Чому мене питаєшся про те, що добре?" — відповів Ісус. "Добрий є один тільки (Бог). Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей” (Матей 19:16-17). Чому, відповідаючи, Ісус протиставляє дотримання заповідей запитанню про те, що доброго маємо робити? Заповіді не повідомляють, що є добрим чи поганим. Ісус нагадує, що "один тільки (Бог) є добрий". У заповідях, Бог не стільки говорить про добро чи зло, як закликає слухати та втілювати у життя те, що ми чуємо.

Реакція Ісуса нагадує нам про першу заповідь, яку Бог дав у Едемському саду, що забороняє "їсти з дерева пізнання добра й зла" (Вихід 2:17). Це — загадкова заповідь, що закликає, хоча б для початку, припинити спроби зрозуміти, що є добре, а що зле! Дана заповідь закликає нас залишити це знання для Бога. У центрі людського існування залишається місце для незнання, простір для довіри, для слухання Бога. Заповіді оживляють наші стосунки з Богом, коли ми розпізнаємо в них відгук заповіді, даної в раю, голос Бога, який говорить нам: "Дозвольте мені бути вашим Богом; дозвольте мені вказувати вам правильний шлях; вірте мені!"

Лист з Тезе: 2004/2

Printed from: http://www.taize.fr/uk_article13330.html - 20 October 2019
Copyright © 2019 - Ateliers et Presses de Taizé, Taizé Community, 71250 France