Хрест

Чому знаряддя смерті стало символом християнства?

Смерть — найбільша загадка людства. Все, що ми будували роками, все, що є гарним в людському житті, здається зникає за одну мить. І тоді, у центрі християнської віри ми знаходимо символ жорстокої смерті.

Насправді ж з самого початку смерть не була центром Євангелії. Віра починається з проголошення Життя, що сильніше за смерть: "Він воскрес!" Смерть присутня у християнстві у світлі воскресінння.

Значення смерті змінюється при розгляді в даному світлі. Без впевненості в тому, що Життя сильніше за смерть, люди були б паралізовані страхом, завмерши на краю безодні, з якою вони неспроможні особисто зустрітись. Але вирішивши віддати своє життя заради любові — бо він народився через впевненість, що єдність з його Отцем є непорушною — Христос забрав "жало" смерті (1 Корінтян 15:55), страх небуття: "щоб смертю визволити тих, що їх страх смерти все життя тримав у рабстві” (Євреїв 2:14-15).

Вмираючи у присутності Христа, ми можемо виразити дар повного віддання себе. Своїм життям Ісус навчив нас "закону пшеничного зерна": "Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе" (Йоана 12:24). Цей "закон" стосується не тільки фізичної смерті. Він допомагає нам краще усвідомити те, що дорога до життя неминуче пов’язана з відмовою від досягеннь, які ми здобули в нашому житті для того, щоб прямувати з Богом до того, що очікує нас попереду, і що знаходиться поза будь-якими сподіваннями. Ми маємо в собі життєдайне зерно, яке перебуває в нас та квітне, незважаючи ні на що.

У даному сенсі, першу "смерть" ми досвідчуємо при народженні, залишаючи притулок утроби матері, щоб зустріти сувору реальність існування. Потім, в історії спасіння, маємо приклад Авраама, який був покликаний залишити відомий йому світ заради пригод з Богом (див. Буття 12:1-4). Пізніше, знаходимо приклад iзраїльського народу, якому було наказано перейти через пустелю з неминучими випробовуваннями, щоб досягти Обіцяної землі. Отже, хрест є цілковитим одкровенням щодо правдивого розвитку життя:
"Хто буде намагатися спасти своє життя, той його погубить; а хто його погубить, той збереже його живим” (Луки 17:33).

Якби парадоксально це не звучало, але справжньою смертю, в негативному сенсі слова, є відмова ризикувати власним життям з Богом. Ті, хто бажають "зберегти" чи "врятувати" за будь-яку ціну своє життя, ті, хто чіпляються за те, що вони мають, знаходяться в небезпеці не зрозуміти нічого про справжнє життя. Хрест Ісуса виявляє таку смерть, що не протиречить логіці життя. З Христом ми розуміємо, що смерть і воскресіння є двома сторонами — темною та світлою — тієї ж Любові, того ж Життя.

Чи можуть страждання невинної людини врятувати нас?

Нещодавно показаний фільм висвітлює це питання по-драматичному. Ми знаємо, що Ісус помер жорстокою смертю. Розп’яття було однією з найгірших тортур давнього світу, а для євреїв — знаком відкинення Богом (Второзаконня 21:23; Галатів 3:13). У Новому Завіті, однак, хрест висвітлюється не як поразка чи засудження, а як знаряддя нашого спасіння (н-д, Галатів 6:14; Колоссян 1:20). Не дивно, що людям завжди було важко зрозуміти як така жахлива подія могла привести до таких позитивних наслідків.

Насправді, це нерозуміння походить з неправильного розуміння, яке треба роз’яснити. Протягом століть, це неправильне розуміння мало неймовірний вплив та врезультаті багато людей стали неспроможними вірити в Христа. Воно полягає в тому, що страждання Ісуса як такі мають рятівне значення. Іншими словами, Бог Отець потребував цих страждань, і це мало б значити, що він був співучасником у жорстокості вираженій по відношенню до свого єдиного Сина.

Достатньо лише сформулювати дану тезу, щоб усвідомити, що вона не тільки помилкова, а ще й є богохульством. Якщо Бог не бажає страждань та смерті навіть грішників (Єзекиїла 33:11), то як могла бути йому приємною загибель улюбленого Сина, найбільш невинного? Напротивагу цьому, ми повинні повторювати знову і знову, що страждання самі по собі не мають жодного значення в очах Божих. І все ж таки, знищуючи те, що є живим, біль та нещастя протиречать доброму Богу, який хоче життя у повноті для кожного (Йоана 10:10).

Звідки ж виникло це неправильне розуміння? Поміж іншим, воно пов’язано з поверхневим читанням біблійних текстів, які є вирваними з контексту. Таке читання не бере до уваги ключового слова, а саме любові. Тільки любов здатна давати життя; тільки любов здатна спасти нас. Якщо страждання не мають сенсу самі по собі, бо, як правило, вони згубно впливають на нас, то бувають часи, коли для того, щоб продовжувати вірно любити, ми схильні прийняти незрозумілі страждання. Тексти Нового Завіту, на перший погляд, здається, підносять страждання, проте насправді звеличують Божу любов, яка спроможна до повного віддання себе заради того, кого любить: "Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Йоана 15:13).

Наприклад, ключовим словом у фразі "Христос страждав за вас" (1 Петра 2:21) є саме "за вас", що виражає любов. Через свого Сина, Бог настільки віддався людству, що з любові зайняв останнє місце; отже, хрест — це вираз абсолютної солідарності (див. Филип’ян 2:6-8). І коли Святий Петро пише, що він бере участь у стражданнях Христа (н-д, 2 Корінтян 1:5; Филип’ян 3:10; Колосян 1:24), він виражає своє бажання, слідами Христа, віддавати себе самого для інших, не отримуючи нічого взамін. Так як Ісус взяв на себе наші людські страждання заради любові, ці страждання можна пережити не як покарання, якого ми заслуговуємо або як сліпу та абсурдну долю, а як зустріч з Любов’ю та дорогу до Життя.

Letter from Taizé: 2004/3

Printed from: http://www.taize.fr/uk_article13442.html - 19 August 2019
Copyright © 2019 - Ateliers et Presses de Taizé, Taizé Community, 71250 France