Зустріч у Берліні

Роздуми Брата Алоїза

На даній сторінці опубліковані роздуми брата Алоїза, які він виголошував під час зустрічі наприкінці кожної вечірньої молитви.

Середа, 28 грудня, 2011

(по-німецьки) Дозвольте мені розпочати, сказавши декілька слів до німців та тих, хто розмовляє німецькою мовою. Я волів би сказати те, що мушу, німецькою мовою, оскільки це моя рідна мова. Але для того, щоб більшість могли зрозуміти та щоб їхні вуха не втомились від слухання одного голосу, я розмовлятиму англійською, а брат перекладатиме німецькою.

(по-англійськи) Вперше, одна з наших Європейських зустрічей відбувається в Берліні. Вже в перший вечір, ми хочемо подякувати всім тим, хто нас так тепло приймає: парафії, і так багато родин та окремих осіб, які відкрили свої двері.

Особливо дякуємо тим, хто вирішив прийняти молодих людей, навіть не належачи до церкви. Гостинність є великим внеском до будування миру.

Берлін — місто великого різноманіття, місто, яке є спрямоване в майбутнє, але також здатне інтегрувати спогади про болюче минуле.

Образ Богородиці з дитиною Ісусом, що можна побачити у кожному холі молитви, був намальований німецьким солдатом поблизу Сталінграду в Росії під час Другої світової війни. Він намалював цей образ на звороті військової карти, щоб відзначити Святвечір. Цей образ зараз знаходиться тут у Берліні, у Гедехтніскірхе, церкві, яка залишається у вигляді руїни як спогад про часи нацизму.

Чи хотів цей солдат — ми знаємо, що за віросповіданням він був протестантом — викрикнути про свою спрагу до життя та миру посеред найтемнішої темряви війни? Ми не знаємо, але цей образ, також відомий як "Сталінградська Мадонна", може зворушити глибини нашого серця.

Брат Роже приїзджав сюди у 1986 році на один з етапів "паломництва довіри" у Східному Берліні. Дозвіл провести молитву з молодими людьми був наданий за умови, що в ній не братимуть участь предствавники із Заходу. Ті дні вже позаду, а Берлін є символом для всіх тих, хто, по всьому світі, намагається перетнути стіни поділу для поширення віри.

Стіни існують не тільки між людьми та континентами, але й поруч з нами, і навіть у людському серці. Отже, для того, щоб подолати ці стіни, ми намагаємося почерпнути новий запал з джерел довіри протягом цих днів.

Жодна людина, жодне суспільство не здатне жити в ізоляції, без довіри. Саме тому, починаючи з завтрішнього ранку, в малих групах, ви дискутуватимете про можливість віднайдення нових шляхів довіри.

Обираючи довіру, ми не закриваємо очі на зло. Довіра не є чимось наївним чи поверховим; це — ризик.

Самі ми не спроможні йти на ризик довіри. Нам потрібна підтримка інших, аби знати, що нас приймають та люблять. Це допомагає нам легше приймати важливі рішення в житті.

Дані рішення походять не із страху чи простих емоцій, а з переконання, що щастя не можна знайти у постанові жити "кожному для себе", щастя можна знайти лише, беручи до уваги солідарність між людьми.

На Різдво, Христос став одним з нас. Він залишив нам у спадок нову солідарність, що є такою є великою, як і вся людська родина. І ми відчуваємо відповідальність, яку за собою тягне цей спадок.

У Листі на 2012-й рік я хотів би заохотити всіх тих, хто його читає, до глибшого усвідомлення людської солідарності та частішого застосовування її на практиці. Коли ми відчуваємо солідарність з тими, хто знаходиться поруч з нами та на віддалі — досвідчення зв’язку між людьми та покладання на інших — наше життя набуває сенсу.

В часи, коли багато-хто задумується над питанням: "у чому правдивий сенс мого життя?", ми, брати спільноти, хотіли б чітко висловити свою думку: він знаходиться у солідарності з іншими, яка виражається через конкретні дії. Така солідарність дозволяє нам помітити любов, яка є більшою за нас; вона допомагає нам вірити, що Бог любить кожну людину.

Ми намагатимемось практикувати цю солідарність протягом наступних днів. Ми також разом виражаємо нашу вдячність всім тим, хто віддає своє життя у покірному служінні, у наших сім’ях, у соціальній роботі чи політиці, у церкві, а також у мистецтві. Так, ми всі хочемо бути кимось з тих людей, та віднайти щастя в цьому.

Четвер, 29 грудня, 2011

Минулого вечора я говорив, що довіра між людьми є однієї з найнеобхідніших цінностей для віднайдення нових форм солідарності. Протягом цих днів, ми хотіли б допомогти один одному вкорінити в собі впевненість у довірі Богу.

Довіра Богу пов’язана з внутрішньою боротьбою; вона не є чимось автоматичним. Чи не прийшов час задати це питання по-іншому: що значить вірити в Бога? Єдність з іншими, яка дана нам протягом цих днів, заохочує нас задати це запитання. Над цим питанням ви роздумуватимете завтра в групках: що значить довіра до Бога?

У Христі, Бог підходить до нас. Він намагається бути поруч з кожною людиною. Я хотів би, щоб кожен з нас відчув близькість з ним протягом цих днів по-новому.

Але як? Чи не варто було б визнати, що ми зовсім не відчуваємо, або лише зрідка, Божу присутність? Так, це насправді є правдою для багатьох. Або це є правдою в конкретних моментах нашого життя. Але ми не повинні зупинятись на цьому відкритті. Потрібно зануритись глибше. Наскільки? Ви запитаєте мене знову.

Запрошення Божої присутності до наших сердець не пов’язано лише з почуттями. Бог звертається до нашої здатності довіряти, навіть якщо ця здатність є дуже обмеженою.

В практичному сенсі це могло б значити: виділити час, коли ми могли б відкласти наші переживання, і створити простір, в який міг би прийти Бог. Навіть якщо ми відчуваємо лише пустку, Святий Дух прийде, і довіра Богу зможу рости в нас непомітно.

Це означає, що треба відмовитись від образа Бога, який завжди негайно реалізує наші потреби. Так, це може бути важко для нас, особливо коли ми зустрічаємося з безглуздістю страждань.

Євангеліє вимагає від нас зробити стрибок, радикальну переміну образу Бога, який ми маємо: усвідомлюючи, що Бог став вразливим, тобто, що він потребує любові. Його любов по відношенню до нас містить запитання: "А ви, ви любите мене?"

Повідомляючи, що наша любов є важливою для нього, Бог визнає велич нашого життя та свободи. Отже, Бог відновлює гідність навіть найбільш знедолених людей; Бог чинить справедливість по відношенню до них.

Ми всі можемо виражати свою любов, можливо не через піднесені почуття або надзвичайні думки. Але ми можемо просто прошепотіти Богу: "Ти знаєш, що я люблю тебе, я хочу вірити в Твою присутність." У молитві завжди відбувається щось, що зближає небо і землю.

Можливо, ми не одразу відчуваємо вплив такої молитви. Проте, Бог дає нам Святого Духа, і так Його життя може прорости в нас, збільшуватись і надихаючи наші думки та дії.

Таким чином, ми дозволяємо саме Божій любові, а не страху чи захисним реакціям, керувати стосунками між людьми. Довіра, яку Бог поселяє в нашому серці, стає променем доброти по відношенню до довірених нам людей, джерелом життя у солідарності з іншими.

Солідарність не може зупинитись при наших дверях. Саме тому цими днями ми робимо щось для жителів Північної Кореї. Протягом останніх п’ятнадцяти років ми були в змозі проводити регулярну гуманітарну діяльність з Тезе для цієї поділеної, проте нам не байдужої, країни. Дякуємо для всіх тих, хто привіз медичні прилади та препарати, які ми надішлемо у сільські лікарні через Червоний Хрест у Пхен’яні.

Євангеліє нагадує нам, що Христос є солідарним з бідними. Він чекає на нас у голодних, хворих і покинутих.

Молитва відкриває нові обрії. Бог може посеред життєвих протиріч запалити полум’я надії та радості. Така молитва зближає нас з Богом та змінює наше уявлення про світ. Нехай Божа любов торкне нас так сильно, щоб наше життя стало життям для інших.

П’ятниця, 30 грудня, 2011

Протягом цих днів ми знаходимось у пошуку нових форм солідарності. Приїхавши до Берліну з усієї Європи, ми намагаємося чітко виразити знак того, що ми прагнемо до відкритої Європи, солідарної Європи, і показати, що ми підтримуємо реформи необхідні для цього.

Зустрічаючись з надзвичайно швидкими змінами у наших суспільствах, з невпевностями та економічними труднощами, ми маємо пам’ятати, що "економічний бік" настільки важливий наскільки він може бути, все ж таки не є мірилом людини. Фундаментальним для людини є духовний вимір, і слід підкреслити той факт, що гідність кожної людини потребує безмежної поваги.

Ми вдячні за всі послання, які отримали. Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Бан Кі-Мун написав: "Я особливо радію з того, що ви зосереджуєтеся на пошуку нових форм солідарності. Вам надана особлива роль щодо впровадження політичних та соціальних змін. Проте, слід пам’ятати, що перебування у зв’язку не обов’язково значить перебування у єдності. Зв’язок залежить від технологій — єдність залежить від солідарності. Солідарність повинна бути основою глобальних рішень."

Досвід співпричастя, дарований нам в ці дні, наштовхує на запитання: як можливо жити в такому співпричасті, маючи такі різні походження?

Чи не є це співпричастя знаком того, що Євангеліє — це не мертве послання, а джерело нового життя, яке походить від Христа? Христос живе сьогодні. Не нав’язуючи нічого, Він залишається поруч з кожною людиною. Він є тим, хто поєднує нас.

Причиною існування нашої малої спільноти Тезе є потреба виразити нашим життям, що Христос об’єднує нас у Божій любові.

Брата Роже надихала пристрасть до співпричастя. Довіра Богу, Ісусу Христу та Святому Духу була для нього невіддільною від пошуку примирення між людьми. Завтра вранці в групках ви будете роздумувати, яке це має для вас значення.

Церква — це не окреме суспільство. Христос посилає у світ тих, хто вірує у Нього, щоб бути закваскою довіри та миру, сіллю землі. У цьому сенсі брат Роже говорив про "Христа співпричастя".

Як ми можемо змиритися з трагедією поділу між християнами? Ми вже навіть не вважаємо це за трагедію! Відмінності завжди існуватимуть між різними традиціями. Але ми сприймаємо ці відмінності як привід для того, щоб не бачити очевидну єдність.

У другій половині минулого століття трапилось багато подій, які сприяли примиренню християн. Ми не хочемо на цьому зупинятись, просто йдучи паралельними шляхами. Ми переконливо прагнемо зробити все можливе, щоб досягти видимої єдності християн.

Це значить, що нам необхідно йти назустріч один одному, щоб сприяти обміну дарами: відкриваючи найкраще, чим Бог обдарував нас. Це також значить, що ми повинні робити все можливе разом. Разом ми можемо зробити набагато більше, ніж ми думаємо.

Це, перш за все, значить, що ми повинні молитись разом. Частіше збираючись на спільні молитви, ми зможемо відчути єдність та дозволимо Святому Духу об’єднати нас. Це також може сприяти полегшенню теологічних бесід.

Наше паломництво довіри, натхненне цим пошуком, не зупиниться після Берліну; воно продовжуватиметься. Поміж наступними етапами, меншими та більшими, я хотів би розповісти про чотири з них.

Третя міжнародна зустріч молоді у Африці відбудеться з 14-го по 18-те листопада у столиці Руанди — Кігалі.

Необхідно віднайти нову солідарність між Африкою та Європою — справжнє партнерство, уважне слухання один одного. У Руанді все ще помітні сліди геноциду, але країна перебуває на стадії відбудови та нового розвитку. Щотижня у Тезе відбуватимуться дні підготовки для тих, хто хоче взяти участь у зустрічі у Кігалі.

2-го травня з міжнародною групою волонтерів ми молитимемось з лідерами Всесвітньої ради церков, яка об’єднує низку православних, англіканських, протестантських та об’єднаних церков. Це відбуватиметься у Женеві.

Для того, щоб пізнати більше про православну церкву після паломництва до Москви минулої Пасхи, ми поїдемо з молодими людьми з різних континентів, з 3-го по 6-те січня 2013, для святкування Богоявлення з Вселенським Патріархом Константинопольським Варфоломієм та з християнами міста Стамбулу.

І нарешті, де відбуватиметься наступна Європейська зустріч? Цього разу нас чекатимуть у Південній Європі. Через рік, з 28-го грудня по 2-ге січня 2013 ми поїдемо до Італії, в місто Рим.

Сьогодні поміж нами присутній генеральний секретар Римської дієцезії, монсеньер Мансіні. А у посланні Папи Римського Бенедикта XVI є такі слова: "Святіший Отець хоче розповісти вам про радість, яку він матиме, коли прийматиме вас у наступному році на 35-тій європейській зустрічі "паломництва довіри на землі". Рим щиро привітає вас!"

Субота, 31 грудня, 2011

Зустріч у Берліні, яка об’єднала молодь з усієї Європи і навіть інших континентів, говорить про нашу віру в те, що нові форми солідарності є можливими.

Ми дякуємо всім тим, хто сприяв тому, щоб зустріч була повна радості та надії: господарям, що відчинили двері своїх домівок для гостей, парафіям з їхніми пастирями та священниками, політичним лідерам країни та міста, тим, хто працював навіть протягом свят заради проведення зустрічі, а також молодим волонтерам, які приїхали заздалегідь для допомоги у підготовці.

Віра — це не втеча від реальності; Христос посилає нас у світ. Довіряючи Йому, ми починаємо смакувати ризик та більш охоче беремо відповідальності на себе.

Нас турбує нестабільність світової економіки. Зростання нерівностей, навіть у багатих суспільствах, і некероване використання ресурсів планети є джерелами конфліктів у майбутньому. Вони можуть стати тягарями для майбутніх поколінь. Було б безвідповідально не помічати цього.

Технічних рішень замало. Перевороти теперішнього часу закликають нас до переміни способу нашого життя. Сьогодні багато людей шукають відповідь на запитання: у чому сенс мого життя?

Вимогою для спільного майбутнього є спільне користування матеріальними благами. У багатих суспільствах нам напевно доведеться навчитись задовольнятись меншим. Це передбачає скоріше пошук особистого розвитку у відносинах з іншими, ніж накопичення матеріальних благ.

Це вимагає жертв. Але чи можлива справжня свобода чи тривале щастя без пожертви? Брат Роже часто говорив: "Ми не взмозі творити, коли все занадто просто."

Солідарність та довіра Богу: дві цінності, над якими ми почали розважати цими днями є настільки важливі, що ми вирішили зоосередитись на них протягом трьох років для глибшого розуміння. Чому протягом трьох років? Тому що ми не можемо нічого збудувати якщо не приділятимемо цьому достатньо часу. А ці питання вимагають наполегливості. Вони можуть стати справжнім проектом життя.

Завтра ми повернемось додому, до щоденного життя. Тому я хотів би звернутись до вас, дорога молоде, продовжуйте пошук, який ви розпочали протягом цих днів.

Так, продовжуймо працювати разом та ділитись власним досвідом. Для того, щоб якомога більше молодих людей були вислухані, ми проведемо зустрічі на кожному континенті. В наступному році, на П’ятидесятницю, відбудеться зустріч у Чікаго, а потім, як я вже сказав минулого вечора, у листопаді — у Кігалі.

Протягом першого року ми розважатимемо особливим чином над питанням: "Як ми можемо сприяти розвитку довіри між людьми?"

Через три роки, у серпні 2015, ми проведемо у Тезе зустріч заради солідарності, щоб поділитись тим, що ми відкрили та знайти нові натхнення.

Не потрібно жодних захоплюючих дій. У світовій історії, іноді декілька жінок та чоловіків, могли по-справжньому вплинути на події своєю вірністю та покірною витривалістю.

Жити у солідарності — це, перш за все, внутрішнє переконання. Для декого з вас, моменти тиші та молитви можуть стати вагомішими. У Тезе ми організовуємо більше можливостей для усамітнення.

Перед нами в кожному залі молитви у ліхтарі є запалене світло. Вогонь дійшов до нас, подолавши довгий шлях з печери Різдва Христового у Віфлеємі. Це вогонь, який ми передали один одному на початку вечірньої молитви.

Це полум’я солідарності, яке ми не можемо тримати лише для себе. Воно ростиме, коли ми повернемося додому, ростиме так, що ми захочемо поділитись з іншими.

Ми, брати, живучи в Тезе чи на іншим континентах, хочемо бути витривалі у нашому спільному житті та у молитві. Своєю присутністю ми хотіли б показати, що є хтось, у кому можна знайти підтримку у пошуку довіри.

Нехай пісня, яку ми зараз заспіваємо Богу, допоможе нам бути свідками його миру та світла там, де ми живемо.

Printed from: http://www.taize.fr/uk_article13449.html - 16 July 2019
Copyright © 2019 - Ateliers et Presses de Taizé, Taizé Community, 71250 France