Портрет

актуальність Дітріха Бонхеффера (1906-1945)

Дітріх Бонхеффер – молодий пастор симвом німецього супротиву нацистам, який може підтримати нас на нашому шляху віри. В найтемніші часи двадцятого століття, він віддав своє життя як мученик. У в’язниці він написав слова, що ми співаємо в Тезе: “Боже, направ мої думки до тебе. З Тобою тут є світло, Не бувай мене. З тобою допомога і терпеливість. Я не розумію Твоїх шляхів, але Ти знаєш шлях для мене.”

Що вращає в Бонхеффері - це те, як він нагадує батьків Церкви, християнських мислителів перших століть. Отці Церкви виконували свою роботу, шукаючи єдності життя. Вони вміли надзвичайно глибоко віддаватися інтелектуальним роздумам, але в той же час вони багато молилися і повністю інтегрувалися в життя Церкви свого часу. Це знайдено в Бонхеффері. Інтелектуально він був надзвичайно талановитий. Але в той же час він був людиною, яка багато молилася. Він роздумував над Писанням кожен день, до кінця свого життя. Він розумів це, як колись сказав Григорій Великий, наче лист від Бога, що адресований йому особисто. Хоча він походив з сім’ї, де чоловіки - його батько, його брати - були практично агностиками, і хоча його церква, німецька протестантська церква, дуже розчарувала його в нацистський період, він страждав від цього, але все таки він повністю жив як член Церкви.

Я би хотів згадати три його роботи:

Його докторська дисертація, Sanctorum Communio, мала щось виняткове на той час. Молодий студент, у віці 21 року, пише догматичні роздуми про соціологію Церкви, починаючи з Христа. Засновувати на Христі роздуми про те, якою має бути Церква в той час здавалося недоречним. Для нього церква — це наьагато більше, ніж інститут, це Христос, що існує у формі Церкву. Христос не є трохи присутнім через Церкву; ні, він існує сьогодні для нас у формі Церкви. Це цілком відповідає святому Павлові. Саме цей Христос прийняв нашу долю на себе, саме Він зайняв наше місце. Саме такі дії Христа і є основним законом Церкви: стати на місце тих, хто був виключений, тих, хто знаходиться за межами, як це робив Ісус під час Свого служіння і вже під час Його хрещення. Вражає, як ця книга говорить про заступництво: це як кров, що циркулює в Тілі Христовому. Щоб це висловити, Бонхеффер посилається на православних богословів. Він також говорить про визнання, яке практично нечуване в протестантських церквах. Уявіть собі це: молода людина 21 року підтверджує, що служитель церкви може сказати нам: "Твої гріхи прощені", і стверджує, що це є частиною сутності Церкви. Яким нововведенням це було в його контексті!

Друга робота - це книга, яку він написав, коли його покликали стати директором семінарії для богословських студентів, які розглядали служіння в Сповідальній Церкві, люди, які мали готуватися до дуже важкого життя. Майже всім їм доводилося мати справу з гестапо; деякі були вкинені в в’язницю. Німецькою мовою назва дуже коротка: Nachfolge, "слідувати". Це багато пояснює про книгу. Як ми можемо серйозно ставитися до того, що висловив Ісус; як не відкладати Його слова в сторону, як якщо б вони стосувались інших часів? У книзі сказано, що: у слові “слідувати” відсутній вміст. Ми б віддали перевагу Ісусу, Який має програму. Але ні! Наслідуючи Його, все залежить від наших відносин з Ним: Він йде вперед, і ми йдемо.

Слідувати, для Бонхеффера, означає визнати, що якщо Ісус дійсно є Тим, як Він говорить про Себе, то Він має претендувати на все у нашому житті. Він є "посередником". Жоден людський зв’язок не може поширюватися над ним. Бонхеффер цитує слова Христа, що закликають нас залишити батьків, сім’ю, володіння. Це лякає нас трохи сьогодні, і деякі люди критикували цей аспект книги: чи не представляє Бонхеффер образ Христа, який є надто авторитарним? Проте ми читаємо в Євангеліє, як вражала людей влада, з якою Ісус навчав і виганяв злих духів. У Ісусі є влада. Але Він говорить про Себе, інакше ніж фарисеї, як ніжний і смиренний серцем, іншими словами: Той, хто випробував Себе і хто під нами. Саме так Він завжди Себе представляв, і за цим смиренням виявляється справжня влада.

Уся книга складається таким чином: слухайте з вірою і втілюйте це в практику. Якщо ми слухаємо з вірою, якщо ми усвідомлюємо, що Христос є Той, що говорить, ми не можемо не здійснити те, що Він говорить. Якщо віра зупинилася, перш ніж вона була застосована, то це вже не буде вірою. Це дозволило б обмежити Христа, якого ми слухали. Звичайно, у роботі Бонхеффера, що може здатися занадто сильним, але чи не потребує Церква такого слухання знову і знову? Простого слухання. Прямого, безпосереднього слухання, що можна жити так, як про те просить Христос.

Третя робота - це відомі “Листи та нотатки з в’язниці”. У світі, де Бога не впізнають, в світі без Бога, Бонхеффер задає питання: як ми будемо говорити про Нього? Чи будемо ми намагатись створити анклави християнської культури, звернувшись до минулого з певною ностальгією? Чи будемо ми намагатись створити релігійні потреби у людей, які, очевидно, більше їх не мають? Сьогодні можна сказати, що існує відродження інтересу до релігії, але часто це лише додавання релігійного блиску до життя. З нашого боку було б нечесно створити ситуацію, в якій людина потребує Бога.

Як ми можемо говорити про Христа сьогодні? Бонхеффер відповідає: нашим життям. Це вражаюче, як він описує майбутнє своєму похреснику: "Настають дні, коли стане неможливо говорити відкрито, але ми будемо молитись, ми будемо робити те, що є правильним, і час Божий прийде". Бонхеффер вважав, що мова, яка нам потрібна, буде надана нам життям. Ми всі можемо відчувати сьогодні, навіть поважаючих найближчих людей, величезні труднощі, коли мова йде про спокутування Христа, про життя після смерті або, що більше, про Трійцю. Все, що настільки далеко для людей, які в певному сенсі більше не потребують Бога. Як ми можемо мати впевненість у тому, що якщо ми живемо в Бозі, то мова буде нам дана? Вона не дбуде нам дана, якщо ми зробимо доступним Євангеліє, звузивши його. Ні, мова буде надана, якщо ми справді будемо проживати його.

У своїх листах, як і в книзі про учнівство, все закінчується майже містичним чином. Він не хотів би, щоб ми це говорили, але коли мова йде про те, щоб бути з Богом без Бога, то думки повертаються до Святого Іоанна від Хреста або до Святої Терези Лізьєської в той важкий період, який вона пройшла наприкінці її життя. Ось що хотів Бонхеффер: залишатися з Богом без Бога. Сміливо залишатися поруч із ним, коли від Нього відмовляються, відкидають Його. Це робить більш значимим все, що він написав. І все-таки добре знати, що він був оптимістом. Його бачення майбутнього має певне звільнення для християн. Він довіряв; слово "довіра" часто зустрічається в його листах з в’язниці.
У в’язниці Бонхеффер хотів би написати коментар до псалму 118, але він дійшов лише до третьої строфи. У цьому Псалмі є вірш, який підсумовує життя Бонхеффера: “та близький Ти, о Господи, а всі Твої заповіді — справедливість!” Дітріх Бонхеффер жив із впевненістю, що Христос є справді близьким, навіть у самому крайньому випадку. “Та близький Ти, о Господи, а всі Твої заповіді — справедливість!” Ми можемо повірити, що те, що Ти призначаєш, є не тільки вірним, але гідним всієї нашої довіри.
Брат Франсуа з Тезе

Printed from: http://www.taize.fr/uk_article24536.html - 21 March 2019
Copyright © 2019 - Ateliers et Presses de Taizé, Taizé Community, 71250 France