брат Алоїс 2008

Лист з Кочабамби

З 10 по 14 жовтня 2007 р. у Кочабамбі, в Болівії, відбулася зустріч латиноамериканської молоді, до якої парафії та родини цього міста і його околиць готувалися протягом декількох місяців. На зустріч зібралося 7000 учасників з різних регіонів Болівії, а також з усіх південноамериканських і деяких європейських країн. Цей „Лист з Кочабамби” на 2008 рік вперше було розповсюджено під час Європейської зустрічі в Женеві наприкінці грудня 2007 р.

Примирення, вогонь

Перебуваючи в Болівії разом з молодими людьми з усіх країн Латинської Америки, ми запитуємо себе: які шляхи надії ми можемо відкрити сьогодні?

Народи Болівії, попри їхні значні суспільні та етнічні відмінності, намагаються залишити позаду суперечки і взяти курс на встановлення більшої справедливості та миру.

В багатьох куточках землі нинішні напруження виникають через все ще незагоєні рани Історії. Де знайти зцілення, коли перед лицем несправедливості ми відступаємо, відчуваючи безсилля?

Молодь, що зібралася в Кочабамбі, продемонструвала, що зовсім не обов’язково розбіжності призводять до поділів і суперництва і що в розмаїтті криється передвістя взаємозбагачення і радості. [1]

В Болівії ми знайшли мужніх віруючих, котрі всім своїм життям свідчили про заклик Євангелії боротися, зберігаючи злагідне серце.

Біля джерел примирення

Ми черпаємо сили для боротьби і злагоди в серці з особистого сопричастя з живим Богом. Без духовного життя ми не змогли б подолати обраний нами шлях до кінця. В Бозі ми знаходимо радість і надію на повноту життя.

Хіба не Сам Бог зробив перший крок назустріч нам? Через прихід Ісуса, Бог вступає в достеменну взаємодію з кожною людською істотою. Бог, перевищуючи наше розуміння, попри все стає Кимсь дуже близьким.

З любові до нас, Бог забажав розділити з нами наше існування. Він став людською істотою. Більше того: віддаючи Своє життя на хресті, Ісус обрав Собі останнє місце. [2] Беручи на себе те, що відокремлює нас від Бога, Він приймає наше власне буття та всю повноту людської природи. [3] В обмін на це, Він наділяє нас Своїм життям. [4] Таким чином розпочинається преображення всього створіння. [5]

Такий взаємообмін з Богом стає для нас реальністю в молитві: через Свого Святого Духа Бог приходить, щоб оселитися в нас. Через Своє Слово і таїнства Христос віддає Себе нам. А ми, в свою чергу, можемо все підпорядкувати Йому. [6]

Хіба не так Христос приніс вогонь на землю, той вогонь, що вже палає в нас?

Поширювати дружні зв’язки, щоб охопити всіх

Ми не можемо укривати полум’я примирення. Воно освітлює той шлях, на якому ми покликані стати миротворцями чи то в своєму рідному краї, чи то далеко від нього. [7]

Досить збагнути, що робить для нас Бог, як це перемінить наші взаємини. Ми станемо спроможними до автентичного сопричастя з іншими, зможемо обмінюватися життєвим досвідом, а відтак щось давати і щось отримувати.

Євангелія пропонує нам зробити перший крок назустріч іншим, не чекаючи жодних гарантій щодо їхнього кроку у відповідь.

В деяких ситуаціях, особливо коли стосунки розірвано, примирення може здаватися недосяжним. В такому разі варто усвідомити, що прагнення примирення вже є його початком. Христос береться за те, що здається безнадійним, тож ми можемо ввірити Йому все те, що потребує зцілення. Це готує нас до того, щоб скористатися першою нагодою і зробити крок – яким би малим він не був – до послаблення напруженості.

Примирення може спричинити глибинне перетворення наших суспільств. Дух Воскреслого Христа оновлює лик землі. Давайте дозволимо цій силі воскресіння спонукати нас до поступу! Не опускаймо руки через складність проблем! Не забуваймо про те, що починати можна з дуже малого. [8]

Церковне сопричастя підтримує нас, Церква є місцем, де всі є друзями. [9] „Для нас Церква неначе матір, котра вислуховує своїх дітей. Вона радо приймає, вона втішає”. [10] Ці слова молодого латиноамериканця кидають нам виклик: чи знайдемо ми спосіб стати віддзеркаленням Божого співчуття?

Чи знайдемо ми спосіб вислухати інших саме в конфліктній ситуації? Тоді численні розколи були б не такими болісними. [11] Намагаймося стати на місце інших.

Чи знайдемо ми більш справедливий спосіб розподілення ресурсів? Давайте відважимося переглянути наш стиль життя і зробити його простішим, стати більш солідарними з нужденними і краще піклуватися про Створіння.

Чи будемо ми уважними до тих, хто бідніший за нас? Коли ми ділимося з ними, відбувається обмін життєвідчуванням: вони спонукають нас ставати щедрішими, а це вивільняє нас зі стану замкнутості в собі. Більше того: їхня нужденність допомагає нам примиритися з власною вразливістю. Виконуючи цей обов’язок, ми сприяємо поважанню гідності кожної людської істоти.

Чи дійдемо ми власне до прощення? Чи існує якийсь інший шлях, щоб розірвати ланцюг безперервних принижень? [12] Справа не в тому, щоб забути болісне минуле або закривати очі на вияви несправедливості в наші дні. Євангелія закликає нас піднестися над пам’яттю про рани, за допомогою прощення, і навіть бути вищими за усілякі сподівання на щось у відповідь. Таким чином ми здобудемо свободу Божих дітей.

Так, ми хочемо боротися, зберігаючи в серці злагоду, ревно прагнути до сопричастя та бути здатними поширювати наші дружні стосунки, доки не охопимо всіх.

[11.Коли молоді люди з сільської місцевості, одягнуті в свої традиційні національні костюми, прибули до Кочабамби, це стало справжнім святом кольорів! Яка радість бачити, як збирається разом молодь з усіх регіонів Болівії: з гір і низин, з великих міст і невеличких сел. Ця зустріч показала, що молодь самим своїм життям може зробити власний внесок у встановлення „мікроклімату примирення”. Щоб Євангелія дійсно стала силою примирення в Болівії, дедалі численніші християни намагаються, проповідуючи віру, брати до уваги традиційне культурне та релігійне підґрунтя.

[21.За св. Павлом, примирення, звершене Христом, стосується всього створіння. Він був посланий, щоб „примирити все чи то земне, а чи небесне” (Кол. 1, 20). Заради цього Ісус „не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив Себе Самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини” (Флп. 2, 6-7).

[31.Православна літургія, черпаючи натхнення з роздумів над Святим Письмом, поетично висловлює цю думку в різдвяному співі: „Творець, побачивши, що людина, яку виліпили руки Його, занапастилася, зійшов, прихиливши небеса; народившись з Непорочної Діви, Він приймає в Своєму тілі повноту людського єства”.

[41.Християнин, що жив у II ст., Іреней Ліонський, наважився висловити таку думку: „З огляду на Свою безмежну любов, Христос став тим, ким є ми, щоб зробити нас цілком такими, як Він Сам”.

[5Святий Дух є ніби душею Створення: „Краса світу, як ми її бачимо нині, не може зберегти свій благоліпний устрій без сили Святого Духа (...). Святий Дух знаходиться скрізь, підтримуючи і даруючи життя всьому небесному і земному та укріпляючи його” (Жан Кальвін „Настанова у християнській вірі” I, XIII, 14).

[61.Ми не завжди переживаємо сопричастя з Богом на чуттєвому рівні; присутність Святого Духа в нас є глибшою. Навіть нічого не відчуваючи, ми можемо молитися, зробивши простий жест: ставши на коліна і простягаючи руки. І Бог відразу приходить до нас.

[71.Христос посилає в світ тих, кого покликав до Себе. Див. Марк 1, 17.

[81.Див. Лука 10, 1-16.

[91.Ось як Роксана, молода болівійська жінка, змалювала роль Церкви, що намагається допомогти послабити неабияку суспільну напруженість, останнім часом досить відчутну в Болівії: „Що викликає такий протест, лють і занепокоєння народу? Брак любові? Безсилля, яке відчувають ті, хто знає, що їхнього голосу ніхто не чує? Коли ти прагнеш розділити страждання народу, то відчуваєш необхідність наближення до уповання, яке походить від Бога. Отже, в храмах постійно були відкриті двері, аби тривала молитва; лунали дзвони, запрошуючи людей з різних районів на інформаційні зустрічі. Молодь відкрила для себе силу згуртованості, солідарності та дружби. Ми, молоді люди, є живою кров’ю Церкви. Наша участь і наш запал є вкрай необхідними”.

[101.Бог говорить: „Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, Я тебе не забуду” (Ісая 49, 15).

[111.Взаємне вислухування є однаково важливим і в особистих стосунках, і в суспільстві загалом, і навіть в міжнародних відносинах між народами та континентами.

[121.Однією з несподіванок під час зустрічі в Кочабамбі стала присутність багатьох молодих чилійців, якщо брати до уваги антагоністичну настроєність цих двох сусідніх країн. В останній день зустрічі молодь з Чилі захотіла прямо там зробити жест примирення з молоддю з Болівії, звернувшись до неї у відкритому листі з проханням про вибачення за всі минулі та нинішні суперечки.

Printed from: http://www.taize.fr/uk_article7338.html - 20 November 2019
Copyright © 2019 - Ateliers et Presses de Taizé, Taizé Community, 71250 France