Ми живемо в світі, де світло і темрява співіснують. Під час свого життя, Мати Тереза запрошувала людей обирати світло. На цьому шляху вона відкрила дорогу до святості для багатьох інших. Мати Тереза зробила слова Святого Августина, написані чотири століття після Христа, зрозумілими для нас: « Люби і виказуй це своїм життям.» Віра в Бога стає правдоподібною і підтримується, незважаючи ні на що, тільки якщо жити нею.
Я мав багато нагод спілкуватися з Матір’ю Терезою. Часами було можливим розгледіти святість Христа в її роздумах. В літку 1976 вона прибула до Тезе. Наш пагорб був заповнений молодими людьми з різних країн. Того дня ми написали молитву разом: «О Боже, Отче кожної людини, ти просиш нас усіх принести любов туди, де бідні принижені, об’єднання - де людство поділене, радість - де церква розхитана. Ти відкриваєш цю дорогу для нас, щоб ми могли спонукати до з’єднання цілої людської сім’ї.»
Того ж року кілька моїх братів і я поїхали пожити якийсь час з дуже бідними людьми з Калкути. Ми зупинилися поруч із її домом, в бідному, шумному, повному дітей районі, де мешкали в основному мусульмани. Нас гостинно прийняла християнська сім’я, яка мешкала перед роздоріжжям маленьких вулиць з крамницями та простими майстернями. Мати Тереза часто приходила молитися разом з нами. По обіді вона часами просила мене ходити з нею і відвідувати хворих на лепру, яким нічого не залишалося, окрім як чекати на смерть. Вона намагалася заспокоювати їхні хвилювання.
Часами вона мала неочікуванні ініціативи. Одного дня, повертаючися після візиту хворих на лепру, вона сказала мені в автомобілі: «Я мушу попросити вас щось. Скажіть так!». Перед тим, як дати мою відповідь, я спробував довідатися більше про те, що вона хотіла, але щоразу чув натомість: «Скажіть так!». Нарешті вона пояснила, «Пообіцяйте, що від нині ви носитимете свою білу рясу цілий день. Це той знак, який є дуже необхідний в теперішній ситуації.». «Так», я відповів, «Я поговорю з моїми братами і вдягатиму її так часто як зможу. Отож вона попросила соїх сестер пошити білі ряси, і наполягла на тому, щоб власноруч вишити частину з них.
Мати Тереза була особливо уважною до дітей. Вона запропонувала, щоб я і один з моїх братів, який був лікарем, ходили до будинку покинутих дітей щоранку, щоб опікуватися найбільш хворими. З першого дня я пізнав маленьку чотиримісячну дівчинку. Мені сказали, що вона не мала достатньо сили для протистояння зимовим вірусам. І мати Тереза запропонувала: «Візьміть її з собою до Франції. Там ви зможете доглядати за нею».
В літаку по дорозі до Франції, маленька дівчинка, що звалася Марією, не добре себе почувала. Коли ми прибули в Тезе, вона почала вперше белькотіти, як щаслива дитинка. В перші тиждні вона часто спала в мене на руках поки я працював.
Поволі її сила поверталася. Тоді вона переїхала в село, в будинок поблизу нашого. Моя сестра Женев’єва, яка вже роками приймала і виховувала в себе дітей як своїх власних, радо зустріла її в своєму домі. Коли вона була охрещена, я став її хресним батьком, проте любив як свою доньку.
Кілька років по тому Мати Тереза приїхала до Тезе однієї осінньої неділі. Під час нашої молитви, ми разом виражали наше занепокоєння сучасною реальністю: «В Калькуті є видимі будинки, що помирають. Але в різних частинах світу, багато молодих людей живуть в невидимих будинках, що помирають. Це трапляється через знищені стосунки або їхнє занепокоєння майбутнім. Розлучення поранило в них невинність дитини і дорослого. Іноді це веде до звільнення від ілюзій: що доброго в існуванні; чи життя тоді має якийсь сенс?»
Два моїх брата і я поїхали до Калькути на поховання Матері Терези. Ми хотіли подякувати Господу за подарунок її життя і поспівати з її сестрами в дусі хвали. Стоячи поруч її тіла, я згадав про все, що в нас було спільного, особливо переконання, що єднання в Господі приводить до полегшення страждання на Землі. Так, коли ми полегшуємо суд інших, ми наближаємось до Христа. Хіба він сам не говорить: «Що ти робиш для інших, ти робиш для мене, Христе.»
