Україна | Стаття брата Алоїза

“Зло не матиме останнього слова”

Цього року час Великого посту починається коли європейський континент охоплений війною. Ці трагичні новини занурюють нас у самі глибини таємниці зла. Сам Ісус пережив це надзвичайно, добровільно прийнявши смерть на хресті: він досягнув межі страждань. На нашому шляху до Великодня нас підтримує надія, що по той бік хреста, через Воскресіння Христове, Бог проклав дорогу життя для всього людства.

Як можна, щоб вогонь зброї і вибухи бомб розривали народи, які такі близькі один до одного із стількох поглядів? Так багато сімей мають родичів по обидва боки кордону... Я був свідком цього під час паломництва до Росії, Білорусі та України в 2015 році з невеликою групою молодих людей з різних країн. Ми відвідали українських солдатів, поранених у бою, в київському госпіталі. З нами була молода дівчина із Россії. Кілька днів тому, коли спалахнула війна, ця молода Россіянка згадала цю зустріч і поділилася з нами наступною історією: «Коли я потрапила в лікарню, мене паралізував страх і сором. Спочатку мені було важко сказати щонебудь. Потім я почала розповідати, що в дитинстві я кожного літа їздила до мого дідуся в гості в Україну, що мій двоюрідний брат народився в Україні. Тоді українські солдати почали змінюватися, один з них раптом сказав, що його дружина росіянка, інший, що його батьки жили в Росії... Стало ясно, що ми насправді дуже близькі, що ми як браття і сестри.»

Молімося, щоб ці насіння сопричастя і приналежності пережили божевілля війни, щоб вони в кінцевому підсумку були сильнішими, ніж безглузде насильство. Ще майже зарано висловлювати це бажання, так як кількість загиблих і поранених зростає з кожним днем. Але тримаймо в глибині наших сердець надію, що зло не матиме останнього слова.

Папа Франциск закликав зробити цю Попільну середу днем посту і молитви. По всьому світу віруючі збираються, щоб помолитися за мир. Кілька днів тому в Тезе ми отримали листа від православного священика з Росії: в його парафії також моляться за мир.

Так, для того, щоб прожити цей Великий піст на знак солідарності з тими, хто страждає від війни, вирующій на українській землі, давайте молитимося за загиблих і їх скорботні сім’ї, поранених, біженців, тих, хто хотів би втекти, але не зміг, і всіх тих, хто вирішив залишитися там, де вони живуть. Згадаймо найуразливіших, тих, хто першим страждає від наслідків збройного конфлікту, стражденних дітей, молодь, яка не бачить майбутнього.

Не забуваймо в нашій молитві просити Святого Духа надихнути лідерів народів і всіх тих, хто здатний впливати на хід подій, аби постріли припинилися якомога швидше. Молімося, щоб війна не загострила розбіжностей у церквах і сім’ях, і щоб відповідальні у Церквах супроводжували усіх, кому довелося зіткнутися з цим страшним випробуванням. А оскільки все людське життя цінне в очах Божих, згадаймо солдатів усіх країн, що беруть участь у конфлікті, а також їхні сім’ї, наприклад, цих бабусь, які бачать, як їхні онуки йдуть на фронт, заради війни, яку вони не обирали і не бажали. Можливо, одного дня вони вийдуть на вулиці щоб закричати про це...

Оскільки цей Великий піст починається з темної новини, ми покликані прожити ці сорок днів у сопричасті з тими, хто страждає від насильства не тільки в Європі, але і в усьому світі. Христос простягнув руки на хресті, щоб обійняти все людство. Людство, яке занадто часто розірване, але назавжди з’єднане в серці Бога.