Хрещення

Чи потрібне хрещення, щоб вступити до християнського життя?

Щоб зрозуміти значення хрещення у всій його глибині, необхідно подивитися, яким воно було ще за перших учнів Христа. У час зіслання Святого Духа, ті, що слухали Петра “розжалобилися серцем”, коли зрозуміли, що не змогли зрозуміти, що Ісус посланий від Бога. Сповнені жалю, сказали до апостолів: «Що нам робити?» Петро ж до них: «Покайтесь», каже, «і нехай кожний з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви приймете дар Святого Духа.” (Дії 2:37-38). Хрещення, з однієї сторони, означає metanoia, тобто суттєву зміну способу життя завдяки пізнанню Бога, а з іншої сторони прийняття Божого Духа, що робить людину новим створінням (див. 2 Коринтян 5:17). Воно перемінює безрезультатне докоряння себе за помилки минулого - у покаяння, яке відкриває шлях до життя у сопричасті.

Це не просто зовнішня обрядовість з приводу приєднання до нової групи людей, хрищення передбачає докорінну зміну людини через Божого Духа. Тобто у певному сенсі саме беззупинне зіслання Святого Духа будує Церкву уже протягом багатьох років. (Ми не повинні забувати, що у ранній Церкві, так само як у Східних Церквах до сьогоднішнього дня, хрещення — невіддільне від миропомазання.) Відкриваючи свої серця до пізнання новизни Бога, охрещені приймають джерело Життя, що перемінить їх і відкриє нову дорогу в житті (див. 1 Петра 1:22-23).

Оскільки це життя є тісно пов’язане з життям інших людей, воно має зовнішній аспект. Важливою залишається зміна серця, що виражається відчутною і видимою зміною способу життя людини; яка від тепер перебуває в спільності, на молитвах, розділяючи загально прийняті погляди (див. Дії 2:42-47). “Бо хто не любить брата свого, якого бачить, - пише Апостол Іван, - той не може любити Бога, якого він не бачить.” (1 Івана 4:20). Ця любов не є перш за все почуттям, але життям розділеним з іншими, завдяки якому наша спільність з невидимим Богом стає реальністю, яку переживаємо щодня. Тому хрещення є кроком у присутності інших, яким спільнота вірних приймає новоохрещеного у своє лоно.

Господь хоче, щоб ми мали життя вповні, яке ми отримуємо через Його Сина (див. 1 Івана 5:11). Ісус є безумовним “так”, яке Господь промовляє нам. Через хрещення Він єднає нас зі своїм “так”, яке стає тим “так”, яке ми промовляємо до Бога у відповідь (див. 2 Коринтян 1:19-20). Те “так”, яке ми промовляємо під час хрещення, з часом стає конкретним в усіх рішеннях — великих і малих, які ми приймаємо, крокуючи по дорозі нашої віри. Таким чином, можна сказати, що усе життя християнина є нічим іншим, як постійним відкриттям усіх деталей до найменшої, які стоять тим “так”, яке кажемо під час хрещення. Ті, котрих охрестили ще в ранньому дитинстві, і чию посвяту здійснювали у їх ім’я дорогі їм люди, а також і ті, які зробили самостійний крок на шляху до цього таїнства, є однаково покликані вводити значення свого хрещення у своє щоденне життя, знову й знову починаючи йти кроками Христа.

Яким чином хрещення Ісуса пов’язане з нашим?

На рубежі християнської ери, у Палестині був чоловік Божий на ім’я Іван. Він проголошував скорий прихід Господа, щоб радикально змінити тогочасний світ, і він закликав вірних зробити конкретний крок, щоб приготуватись до цього. Занурившись у води Ріки Йордан, вони визнавали свою потребу у прощенні і свою готовність змінити поведінку, щоб прийняти Господа, Який уже йшов до них. Однак Іван пояснив, що цей крок є тільки підготовкою: хтось інший, від мене потужніший, прийде хреститиме Духом Святим і вогнем (Матвія 3:11).

В момент, коли Христос прибув, замість того, щоб накликати Господній вогонь з неба, попросив Івана охрестити Його, не зважаючи на здивування і сумніви Івана Хрестителя (див. Матвія 3:14). Він був переконаний, що його місце є серед людей, у повній солідарності з тими, які свідомі своїх провин. Таким чином, він показав той факт, що Господь не хоче звільнити нас від недосконалого життя, поки повністю не розділить цього життя. Дозволивши занурити себе у води ріки, цим символом Ісус показав своє бажання проникнути до найнижчих глибин людського створіння, щоб зсередини відкрити його для Божого світла.

Отже, за цією “смертю” одразу йде “воскресіння.” “І коли виходив з води, то побачив, як небо розкрилось, і Духа, що як голуб сходив на нього” (Марка 1:10). Як тільки стіна між людством і Богом була зруйнована, Господь знову поріднився з людьми. І слова, які промовляє Отець, у світлі Єврейського Писання, описують Його стосунки з Ісусом, також і місію, яку він дає Своєму Синові, щоб донести глибину цих стосунків до інших. Починаючи від людської природи Христа, Дух Творець оновлює лице землі, відкриваючи їй двері до єдності з вічним Отцем.

Не є невинним бачити хрещення дією, якою Христос кладе свою руку на плече кожного з нас і веде нас до місця, відзначеного Його власним хрещенням. Ми помираємо разом з Ним у існуванні, яке характеризується неправдивою повнотою і розділенням, щоб вступити до нового життя (див. Римлян 6:3-6). Поряд з Христом ми чуємо як Отець звертається до нас такими слова світла: "Ти єси Син мій любий, у тобі - моє уподобання" (Марка 1:11). Сини і дочки у Сині, так ми продовжуємо місію Ісуса в умовах нашого власного життя, свідчачи про наближення Царства Небесного, що приходить у наш світ і змінює його зсередини. Одним словом, завдяки хрещенню ми стаємо частинками Тіла Христового. Занурюючи наші обмеження, і навіть наші вагання у води божественного милосердя, наше хрещення будує нам міст, завдяки якому Господь через нас стає присутнім у серці людської історії.

Printed from: http://www.taize.fr/uk_article8941.html - 21 October 2019
Copyright © 2019 - Ateliers et Presses de Taizé, Taizé Community, 71250 France