Сьогодні, як ви бачите, ми розмістили в передній частині церкви ікону, яку ми називаємо "Ікона дружби". Чому? Це через те, що сьогодні сьома річниці смерті брата Роже, і він любив цю ікону, намальовану в Єгипті у шостому столітті.

Ця улюблена ікона брата Роже показує, як Христос обіймає за плече свого друга, яким є кожен з нас. Брат Роже був переконаний, що Бог поруч з кожною людиною, навіть з тими, хто не знає про це.

Завдяки цій впевненості у присутності Бога в кожній людині, він знайшов радість і мир, який прагнув передати іншим. І навіть якщо біль втрати іноді все ще жива для нас, ми ніколи не забуваємо, що брат Роже був носієм радості.

Нам, братам спільноти, брат Роже часто говорив: «Ми не є духовними вчителями». Ці слова не були закликом відмовитися від пастирської відповідальності, яку ми маємо перед тими, хто приїжджає до нас.

Говорячи “ми не духовні вчителі”, він мав на увазі, що ми не хочемо показати себе перед іншими людьми, але, за прикладом Івана Хрестителя, хочемо показати Христа через наше життя, приготувати шлях, який веде до Нього. І до цього брат Роже додавав: "Ми, насамперед, є людьми, які слухають".

З іншого боку, свідчення брата Роже, яке він хотів нам дати, близьке до прикладу Івана Хрестителя, Предтечі, через простоту життя.

Звичайно, наша невелика громада не претендує на конкуренцію з аскетизмом Івана Хрестителя, який жив у пустелі, одягаючись в шкури тварин, харчуючись сараною та диким медом. Тим не менш, брат Роже дбав про те, щоб він сам і ми, його брати, виявляли велику простоту в нашому повсякденному житті. Це переконання було сильне в ньому до кінця життя.

Він любив згадувати, що ще з часів перших віруючих, з часів апостолів, Івана Хрестителя і Діви Марії, чиє свято ми відзначали вчора, був заклик до життя у простоті та діленні.

Я б хотів додати ще одну річ про Івана Хрестителя. Хто знає? Можливо, насильницька смерть брата Роже, коли його вбили тут, в цій церкві, під час вечірньої молитви, також є знаком близькості до Івана Хрестителя, який був обезголовлений.

Багато людей не знає, що брат Роже мав часом неспокійний характер. Часто саме це робило його таким творчим. Він був в змозі передавати радість і віру в Бога тому, що вони вимагали внутрішньої боротьби від нього.

Ця тенденція турбуватися не паралізувала його, а, навпаки, спонукала до постійних роздумів, дозволяла завжди бути напоготові. Він постійно намагався застосовувати інтуїцію. Завжди, часто і вдень, і вночі, він турбувався про інших.

Але як йому вдавалося повертатися до внутрішньої радості та миру? Частково через його здатність сприймати кожен день як Божий день. Він дозволяв собі бути натхненним подіями та людьми, яких він зустрічав. Він мав сміливість створювати щось нове навіть в умовах, які, здавалося б, заздалегідь були приречені на невдачу. 

Він боровся до самого кінця, вірячи в присутність Бога. Це, мабуть, зробило його здатним так добре бачити зміни в нашому суспільстві. Часто він помічав, що відбувається задовго до інших.

Віра в Бога дала йому відвагу передбачати рух історії кілька кроків наперед. Він відкрив дороги, які здавалися неможливими. І це стосується як примирення між християнами, так і миру для людства.

Простота і ділення: рік за роком ми намагаємося продовжувати відкликатися на цей заклик, так часто повторюваний братом Роже. В цьому році, зокрема, ми хотіли б поділитися більше з Африкою. 

Як ви знаєте, перед Європейською зустріччю в Римі відбудеться зустріч молодих африканців у Кігалі, Руанда. У зв’язку з цим ми хотіли б послухати очікування та прагнення молодих африканців сьогодні, прагнемо бути уважними до того, що вони можуть донести до молодих людей з інших континентів.

Протягом цього літа, і на цьому тижні також, пастори з Руанди перебувають тут, щоб допомогти нам підготуватися до цієї зустрічі.

Цього року ми також хочемо проявити жест солідарності з Південним Суданом, в якому кожен може взяти участь. Так як країна була створена після двадцятирічної війни, вона значно відстає у своєму розвитку, особливо поширена неграмотність.

Багатьом молодим людям Південного Судану знайоме тільки насильство, але зараз докладається багато зусиль, щоб показати молодому поколінню значення сільськогосподарської праці та заохотити їх до навчання. Протягом наступних трьох років за допомогою проекту "Надія" в місті Румбек ми будемо підтримувати дітей, які є позбавленими всього.