Молоді іспанці з мадридського руху “indignados” писали мені: “Якщо ситуація не поліпшиться, може статися що завгодно. Є багато безробітних; вони втрачають свої домівки та базові права людини...” (примітка 6).

Марга (Іспанія)

Остання акція, в якій я примала участь через рік після захоплення Пуерта дель Соль — це була не звичайна демонстрація, а смішна, з використанням гумору. Коли напруження між протестуючими та поліцією зростало, наша група намагалася змусити людей сміятися, якщо можливо, по обидві сторони, щоб уникнути силових конфліктів. Тому ми шукали нові способи проведення демонстрацій, смішні та мирні, які б стримали зростання насильства навколо нас. Дивлячись на дії поліції, звичайно, не завжди легко зберігати внутрішній спокій, але крок за кроком, працюючи, сміючись та спілкуючись з друзями, я почала відчувати глибокий та зростаючий мир, який витікав зсередини мене та поширювався навколо. Повернувшись до повсякденного життя, я відчуваю, що моє життя не належить тільки мені; я поєднана з усіма іншими.

Стимул рухатися до нової солідарності витікає з глибоких переконань; потреба ділитися – одне з них. Це саме та вимога, що може поєднати вірян різних ре­лігій, так само, як і вірян з невіруючими.

Сімон (Німеччина)

Під час підготовки Європейської зустрічі у Берліні я жив у сімї у Нойкельні — окрузі Берліну, де проживає багато іммігрантів. Спочатку я досить сильно нервувася, тому що чув багато негативного про цей квартал.

Згодом, вже під час мого перебування у Берліні, я відкрив для себе, що ці іммігранти, яких часто сприймають як джерело багатьох проблем, були найбільш зацікавленими у підготовці зустрічі. Вони поставилися до мене дуже дружньо. З деякими з них я часто говорив про зустріч; я запрошував їх прийняти в ній участь, якщо вони забажають. Ці люди гідно оцінили та поставилися з повагою до ідеї зустрічі, яка збирає разом тисячі молодих людей з усієї Європи, щоб молитися та прожити разом кілька днів у довірі, примиренні та мирі. Часом вони самі дивувалися, як німець міг запросити їх на християнську подію — вони цього не очікували.

У тому самому кварталі спілка мусульман запропонувала нам використати їх коференц-зал для проживання учасників зустрічі, якщо ми раптом не знайдемо достатньо місць. Для мене це стало реальним знаком примирення, нової солідарності між людьми. Якщо ми дійсно хочемо продовжувати подорож по шляху нової солідарності, нам завжди слід звертатися до іммігрантів з повагою. Нам потрібно робити все можливе для того, щоб допомогти їм почувати себе частиною суспільства, щоб вони могли знайти у ньому своє місце.

Для того, щоб солідарність стала можливою, нам потрібно рухатись назустріч одне одному, часом з порожніми руками, слухаючи, намагаючись зрозуміти чоловіка чи жінку, які думають не так, як ми… і тоді змінюється навіть безвихідна ситуація.

Франческо (Італія)

Під час моєї подорожі до Латинської Америки у якості волонтера Тезе я відвідав район у великому місті, де проживали дуже бідні сім’ї. Вони жили у дуже маленьких, рудиментарних будинках, в яких в одній невеличкій кімнаті могло проживати вісім осіб. Вони виживали завдяки виробництву цегли: кожного дня вони виготовляли цеглу, обпалювали її та продавали компаніям. Це було їх єдиним способом заробити собі на життя... а радше вижити. Через брак коштів діти ходили босоніж. Проте до мене вони поставилися дуже гостинно. Я відвідав деякі з цих сімей разом з волонтером, що працює у цьому районі та знає там кожного. Увесь ранок ми провели, граючись з дітьми; вони були веселі та щасливі — справжня ознака надії у складній ситуації.