У наших намаганнях створити нові форми солідарності та відкрити шляхи довіри ми зустрічаємось і завжди будемо зустрічатися з випробуваннями. Часом вони здаються нам непереборними. То що ж нам робити? Можливо, єдина відповідь на наші особисті труднощі та випробування, через які проходять інші люди, – любити ще сильніше? (Брат Алоїс, Лист 2012 – На шляху до нової солідарності.)
Джулія (Німеччина)
Думаю, що дуже важливо замислюватися, де ти знаходишся та з якими людьми зустрічаєшся. Просто спробуй бути відкритим та дружнім і зробити перший крок, якщо потрібно. Часто початок розмови — це єдиний бар’єр, який необхідно подолати, а потім вже видно, як реагує інша людина та як встановити особисті відносини. Якщо хтось, хто бачити тебе перший раз, заговорить до тебе, ти, мабуть, зрадієш, що хтось тобою зацікавивися та хоче провести з тобою час. Мені потрібно пам’ятати про це, коли я роздумую, чи варто мені заговорити з людиною поруч зі мною у автобусі чи у черзі.
Магалі (Франція)
Слова брата Алоїса під час останньої молитви у Берліні та підбірка інтерв’ю з Колін Серро “Локальні рішення глобального безладу” змусили мене зупинитися та подумати, особливо про навколишнє середовище. Я зробив одну конкретну справу: пішов до сусіда, пенсіонера, який працює на великому городі та вирощує забагато для себе та своєї дружини. Він з гордістю поділився своїм врожаєм з нами, а ми, завдяки такому бартеру, змогли їсти хороші місцеві овочі. Ми обговорювали це у нашій команді руху “Християни сільської місцевості” і, як результат, прийняли рішення розпочати блог і визначити місцевих виробників — цього разу офіційно — овочів, мяса та фруктів, тому що зрозуміли, що у навколишніх селах їх досить багато, але знають про них далеко не всі.
Наступні два свідчення взяті з тематичної зустрічі під назвою “Ділимося досвідом солідарності з людьми навколо нас”, яка проводилася у Тезе минулого літа.
Марія (Румунія)
Я виросла у селі в Румунії, де життя було досить простим. Я багато взнала про довіру та ділення. Наприклад, ми ніколи не зачиняли дверей та воріт, а сусіди могли зайти у наш дім так само легко, як і у свій власний; якщо вони хотіли позичити сіль чи масло, а нас не було вдома, то могли самі взяти те, по що приходили. Це все було питанням довіри, взаємодопомоги та ділення. У той же час існувала більш широка співпраця - якщо нам у чомусь потрібна була допомога, наприклад, у сільськогосподарській роботі, сусіди приходили і допомагали нам. Таким чином, робота робилася швидше, а наступного дня ми йшли і допомагали їм. Я вірю, що це і є солідарність: довіра, співпраця, любов та доступність для інших. Для мене було привілеєм зростати у цьому селі, у цій спільноті, і я вдячний за ті уроки та вироблені цінності, цінності простих та скромних людей.
Даніель (Португалія)
Бог дійсно бажає, щоб ми шанували своїх батьків, і ми можемо перетворити це у такі цінності як відданість, повага та, перш за все, любов. Батьки хочуть найкращого для своїх дітей. Проте іноді, коли діти дорослішають, батьки намагаються переконати їх слідувати тому шляху у житті, який вибрали або ж хотіли вибрати вони самі. Деяким батькам дуже важко змиритися з тим, що діти хочуть іти іншим шляхом. Проте, якщо вони не будуть довіряти рішенням, які приймають їх діти, батьки можуть зупинити їх у досягненні мрій. Для мене солідарність у хорошій родині — це коли батьки довіряють життєвому вибору своїх дітей.
Наступна історія була розказана під час тематичної зустрічі у Тезе минулого серпня з людиною, відповідальною за всесвітній фонд боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією.
Маріус (Німеччина)
Наша школа розпочала проект, метою якого було надати інформацію молоді про СНІД. Через цей проект ми могли познайомитися з людьми, що мали цю хворобу. Вже після першої зустрічі ми усвідомили, що соціальна ізоляція може бути гіршою, ніж сама хвороба. Один чоловік розповів нам, що коли він взнав, що він інфікований, він розповів про це своїй сім’ї та друзям, і після цього деякі з них перестали з ним спілкуватись. Начальник звільнив його з роботи, побоюючись, що він заразить своїх співробітників. Мати цього чоловіка не хотіла вживати навіть ту саму їжу, яку їв він. Через таку необгрунтовану дискримінацію чоловік розпочав відкрито ділитися своєю історією, щоб показати, що, незважаючи на свою хворобу, він залишається нормальною людиною. Направді, життя поруч з людиною зі СНІДом не є небезпечним; соціальна ізоляція спричинена недостатністю знань.
Дімітрі (Франція)
У 15 років я брав участь у гуманітарній поїздці до Перу. Разом з молодіжною групою ми будували будинок для матері та її дочки у нетрях. Ця акція носила характер гуманітарної, тому можна подумати, що допомога мала односторонній характер. Проте виявилося, що все зовсім не так. Насправді, я, здається, отримав більше, ніж віддав. Зрештою, акт гуманітарної допомоги перетворився на солідарність; французи та перуанці побудували будинок разом. Ми краще пізнали один одного через взаємодопомогу, ділення та спільну мету. Ця поїздка у підлітковому віці справила на мене дуже великий вплив; вона викувала мій характер та особистістість. Я гадаю, що солідарність - це, насамперед, акт толерантності та учнівства.
