Розповіді молоді з Азії

Вже протягом багатьох років молодь з Азії приїжджає в Тезе, а «паломництво довіри» зводить молодих людей під час зустрічей в різних азіатських країнах. Дехто з братів спільноти Тезе живе у Бангладеші та Південній Кореї. А інші брати часто відвідують континент.

В жовтні та листопаді декілька з нас поїхали до М’янмару, Китаю, Північної та Південної Кореї, а також Індії. Ці візити стали виразом бажання кращого розуміння ситуацій та проявом солідарності з тими, хто через Христа працює задля миру та справедливості. Після повернення у нас назріли питання, які допоможуть кожному задуматись над ситуацією, в якій він живе:

У М’ЯНМАРІ великі надії покладаються на рух до демократії. Дехто з християн займається «освітою задля демократії», щоб забезпечити майбутнє. «Нам потрібен розвиток та освіта», - сказав молодий чоловік. А інший відповів: «А доброта нам потрібна понад усе». Надбанням цієї прекрасної країни є етнічна різноманітність. Проте декілька угруповань та спільнот переживають конфліктні ситуації, які здаються нерозв’язними, хоча докладається багато зусиль задля їх подолання. Якими б рясними не були природні ресурси, місцеві жителі не можуть ними користуватись.

Запитання для всіх: що ми можемо зробити для посилення демократії у наших власних країнах?

У КИТАЇ 150 молодих людей з’єднались у молитві у Пекіні. Ось чим поділився з нами один з присутніх: «Наш економічний розвиток є лише поверхневою реальністю. Насправді, всередині люди часто відчувають пустку, відсутність цілі та сенсу».

Запитання для всіх: що, окрім матеріального процвітання, надає значення моєму життю та спрямовує мене у певному напрямку?

Звідти ми разом ще з одним братом полетіли до ПІВНІЧНОЇ КОРЕЇ. Холодна війна триває і досі несе загрозу тій частині світу. Розкол між Північною та Південною Кореєю продовжує завдавати болю величезній кількості людей по обидва боки.

Ми підтримує зв’язок з Північною Кореєю з 1997 року, коли жахливий голод забрав багато життів. Тоді Брат Роже взяв на себе ініціативу надіслати тисячі тон їжі. Пізніше, завдяки «Операції Надія», ми почали підтримувати лікарні. Нами були організовані курси в Європі для лікарів з Північної Кореї. Один з братів декілька разів відвідував країну. Були налагоджені безцінні зв’язки з певними людьми.

Сьогодні потреби не зменшились. Країна надмірно ізольована. У Пхеньяні нас зустріли представники Червоного Хреста Північної Кореї. Я їм сказав: «Тезе – це не неурядова організація, а релігійна спільнота. Особисті зустрічі для нас є навіть важливішими за матеріальну підтримку». Ми наполягли на тому, щоб відвідати Церкви, навіть якщо вони закриті протягом тижня. В єдиній Католицькій Церкві, яка є у Пхеньяні, нас привітав світський лідер (там немає священика), в одній з двох Протестантських Церков нас привітали пастори, а у Православній Церкві – один з двох священнослужителів. Ми молились в тиші в тих Церквах. Ця тиша набула неймовірного сенсу. Невже ми приїхали до цієї країни, щоб перш за все розділити тишу?

Запитання для всіх: чи може моя присутність полегшити якусь ситуацію ізольованості, поруч зі мною чи далеко?

У Пусані, ПІВДЕННІЙ КОРЕЇ, ми прийняли участь у Генеральній асамблеї Всесвітньої Ради Церков. Попри моменти прекрасного та глибоко ділення між християнами різних конфесій, у моєму серці залишилось запитання: чому ми досі розділені?

Запитання для всіх: чи можливо у моїй країні створити більше зв’язків не тільки між християнами древніх історичних Церков, але також й християнами нових Церков – Євангельских, П’ятидесятницьких та інших?

Останнім етапом мого паломництва була Індія. Спочатку я поїхав до Васаї, міста на острові поруч з містом Мумбай, де зібралось 5 500 молодих людей. Щоб дістатись до місця зустрічі, останню частину шляху нам довелося пройти пішки. Справжнім сюрпризом по дорозі був візит до індуської сім’ї, на дверях якої було написано «ласкаво просимо». Молодий християнин сказав мені: «Під час наших релігійний свят ми проявляємо взаємоповагу, ділячись їжею та допомагаючи з буденними справами». Багато мешканців острову є рибалками. Вони виходять у море на тиждень чи десять днів, не знаючи, чи повернуться; в минулому році один човен не повернувся. Перед тим, як вирушати в плавання, не дивлячись на те, християни вони чи індуси, вони йдуть до Церкви, щоб отримати благословення.

Запитання для всіх: як я можу виразити повагу представникам інших релігій, і таким чином показати, що релігія є закваскою миру, а не жорстокості?

У Мумбаї молодь підготувала молитву під відкритим небом, яка об’єднала 3,000 людей. Архієпископ Освальд Грасіас повідомив, що місто налічує близько 19 мільйонів мешканців, але, не дивлячись на швидкий розвиток, половина з них живе у надзвичайній бідності. У Дхараві, найбільшому з бідних районів, нас тепло прийняв священик. Ми також провідали сім’ї у супроводі молоді. Люди шукають шляхи заробітку задля виживання, ледве зводячи кінці з кінцями. Християни формують невеликі спільноти, щоб разом молитись та підтримувати один одного. Яка винахідливість! Молодь зібралась на спонтанну молитву. Що чекає на це місто в майбутньому? Воно помітно зростає; іноді потік машин навіть паралізує життя; планування поселень не може вирішити ці проблеми.

Запитання для всіх: чи зустрічались мені люди або акції у моєму місті або районі, які намагаються зробити спільне життя кращим? Чи можу я їх підтримати?

У цих по-своєму різних азіатських країнах християни є меншістю, але вони прагнуть бути «сіллю землі». Іноді вони непомітно пропонують надію суспільствам, у яких живуть. Відчуваючи глибоку єдність з ними, ми хочемо поглибити спілкування між усіма тими, хто любить Христа...