TAIZÉСпільнота садівників Ґрентон, Единбург
Ґрентон – це частина Единбурга, де на перший погляд нема нічого окрім будинків. За словами одного з мешканців: Тут люди лише сновигають від автобусної зупинки до своїх вхідних дверей. Коли район був збудований, на кожному розі залишалася ділянка із зеленою травою. Оточені парканами і замалі, щоб стати парками, вони перетворилися на пустирі, де збиралося сміття.
Чотири роки тому двоє приятелів просунули через двері усіх помешкань, які виходять на один з цих рогів вулиць, опитування: чи не було б добре спільно щось зробити з цими шматками землі? Ніхто не висловив заперечення, але велика кількість відповіла, що це буде марне зусилля. Усе, що вони спробують зробити, буде зруйноване відразу ж.
Двоє приятелів були дещо знеохочені, але вкинули до поштових скриньок іншу листівку: у один суботній ранок усіх було запрошено прийти із лопатами або іншим садовим приладдям, яке в них було. Том і його друг подумали, що принаймні кілька осіб прийде і вони зможуть познайомитись з тими, які прагнули покращити цей район . День був благословенний хорошою погодою, прийшло близько 30 осіб і один ріг вулиці був перекопаний і обсаджений рослинами.
- Working on one of the gardens in Granton, Edinburgh
Потім декілька сусідів з іншого кінця вулиці попросило про допомогу в посадці їхнього саду. Кількість садів і розмір групи з того часу постійно зростає і на даний час є 5 таких місць і 60 членів групи. Вони планують вирощувати стільки їжі в Ґрентон, скільки можливо (число людей, що використовують продовольчий фонд в районі різко збільшується і залучити в це якомога більше мешканців. Уся їжа розподіляється між волонтерів або готується членами групи, щоб приготувати спільні харчування для постійно зростаючої групи мешканців, які сідають за спільний стіл.
Підчас недавньої зустрічі в Единбурзі Том розповідав про те, як поступово зростало його зацікавлення способом, який відновлення та догляд за землею, оздоровлення людей і розквіт місцевих громад взаємопов’язані; вони,можливо, частиною одного процесу:
„Працюючи поруч один з одним, ми усі встановили нові чудові дружні стосунки. Люди розповідали, що праця в садах допомогла їм впоратись із стресом, депресіє, і навіть хронічним болем. Деякі сусіди говорили, що відчувають ніби «атмосфера цілої вулиці змінилася, і що ми створили оазис біорізноманіття на цій свого роду пустині скошеної трави, дахів і бетону. ”
IЗвісно не все вдається і група інколи змагається із внутрішніми сутичками та викликами, але, як багато інших схожих на них у цілому світі, знайшли почуття гідності і задоволення в тому, що вони є в стані забезпечити харчування для своєї сім’ї і друзів, використовуючи шматок землі під ногами. Том каже: «Коли на нас часто наклеюють етикетку з надписом «споживач» так, ніби це була єдина ціль нашого існування, можливість стати виробником дозволяє спробувати щось політично і духовно зовсім інше.»
Еульва – досвід солідарності на півдні Іспанії
Пєр та Андреа, молоді волонтери із Франції та Італії, описали досвід, пережитий ними у провінції Уельва на півдні Іспанії.
Ми пережили дивовижний досвід, провівши місяць в Ісла-Крістіна, маленькому містечку, в якому проживають 20.000 чоловік. Уельва– це іспанська провінція з найбільш низьким рівнем життя, найбільш високим показником безробіття і рекордною для Іспанії кількістю тих, хто недовчився в школі.
Ми – двоє волонтерів з Франції та Італії, і один іспанський брат Тезе, що ми збирались там робити? Ми просто хотіли розділити цей етап життя з тими, хто проживає на півдні Європи, там, де багато сонця, а ще потреба і постійна тривога. Ми приїхали з пустими руками, заради присутності, солідарності і молитви разом з тими, кому важко, усвідомлюючи, що можемо зробити дуже мало…
В Католицькій благодійній організації «Карітас» ми наповняли сумки продуктами, помагали везти тачку, відкривали двері… найпростіші речі, жили за принципами гостинності, уваги до іншої людини, прагнення вислухати її… На вулицях бідність непомітна, але в Карітас ми бачили людей, які потребували матеріальної допомоги (для харчування, оплати електрики…), але більше того потребували у відновленні людської гідності: в пам’яті залишаться сльози і схилені від сорому голови,що доводиться просити про допомогу.
Волонтери, які там працюють – це звичайні прості люди, які хочуть помогти у різних ситуаціях . Окрім цього нам вдалось побачити інші місця надії: «Наім» – реабілітаційний центрі для молодих наркозалежних; « Puertas Abiertas » (Відкриті двері), де щоденно приймають бездомних людей. Там можна випити кави, прийняти душ і доторкнутися до людського тепла.
В ті дні, коли ми не працювали в Карітас, ми ходили в школи чи зустрічались з молодими людьми з парафії. Слухали їх, ділились досвідом, запрошували на загальну молитву.
У нас було три молитви щоденно. Перша, ранкова, на самоті в квартирі, де ми проживали, перед красивим, зробленим із картону і обгорненим подарунковий папір вівтарем і кількома іконами, обставленими свічками, мушлями, зібраними на пляжі. Все це в кутку нашої їдальні. Дві інші молитви проходили в церквах міста. Ми намагались максимально адаптуватись до оточуючого контексту: тисячолітньої католицької традиції глибоко пронизаної народними віруваннями. В Андалусіїї дуже сильне та міцне релігійне почуття . Кількох свічок в якості декорацій було цілком достатньо.
Ми були готові молитися наодинці та були здивовані, коли з кожним днем се більше і більше людей Різного віку приєднувались до нашої незалежної молитви перед іконами Великого Посту із піснями Тезе і молитвою в тиші, настільки незвичну для їхніх богослужінь… і життя в цілому. Глибока молитва поєднувала разом людей із різних братерств, молодіжних рухів, парафіяльних груп. Цей Великий піст для них відрізнявся від попередніх. Так кожен день приходив хтось новий, кимось запрошений…
Ми жили дуже простим братським життям, розділяючи повсякденні справи: готували щоденні молитов, ходили за покупками, готували їжу, прибирали. Все це посеред зустрічей, молитов… а інколи просто виходили на свіже повітря, насолоджуючись сонцем, пройтись по пляжі.
Приймали нас дуже тепло і з неймовірною щедрістю. Це сильно помагало нам почувати себе як вдома, так, ніби ми знайомі все життя.
Страсбург - проти студентської бідності
Отець Тома Вердер, відповідальний за молодіжні служіння Католицької церкви в Страсбурзі, розказав нам про ініціативу Bernanos Centre в університетському містечку Страсбурга
Кожної середи о 18:00 поблизу одного із будинків в університетському містечку шикуються і чекають своєї черги близько 300 студентів із сумками в руках. В цій будівлі на столах розставлені рослинне масло, цукор, мука, макарони, рис, свіжі овочі, консерви, м’ясо, хліб, шоколад…
За 1 євро незаможні студенти Страсбурзького Університету отримують харчування на тиждень. За останні роки фінансове становище студентів значно погіршилось. Повноцінне харчування кожен день стало проблематичним для багатьох з них. Студенти цього та довколишніх студентських містечок створили асоціацію взаємодопомоги у важких ситуаціях.
Нечисельні спочатку, волонтери побачили як їхня кількість збільшується з того моменту, як розподілили дії: привозити їжу на грузовику, розвантажувати її зранку, розставляти привезене по місцях, роздавати продукти. З початком холодів роздаються також і гарячі напої, щоб дочекатися своєї було легше. Навколо термоса з гарячою водою починається спілкування. Багато виходять із ізоляції. Вони помічають, що невелика допомога дозволяє їм долати труднощі і підтримує свого місця в житті. І непомітно надія одних заселяється в серцях інших.
В центрі університетського містечка звучить заклик, прийняти в себе вдома молодих людей, які приїдуть на Європейську зустріч в Страсбурзі знаходить відгук у студентів: що зробили для мене, я зроблю для інших.
