Щотижня цього літа ми, брати, щасливі вітати таку велику кількість молоді на нашому пагорбі. Величезна різноманітність країн та солідарність, яка розвивається між ними, постійно дивує.

Ви виражаєте так багато радості. Але я знаю, що кожен з вас несе тягар. Для декого то є особисті страждання; для інших — майбутнє, яке, як здається, закритим; серця інших наповнені утисками конфліктів, якщо озброєні володіють їх країною.

Минулого тижня тут була група палестинців з Віфлеєму; вони ділилися своїми переживаннями з нами. І цього тижня палестинська жінка з Гази разом з нами.

Ми також зворушені тим фактом, що кожного тижня молоді люди з України є з нами, в той самий час, коли і молодь Росії. Я б хотів сказати їм всім: знайте, ваша присутність є дуже важливою для нас і ми близькі до всіх вас в наших серцях. Також важливим для нас є те, що в спільній молитві ми співаємо пісню на слов`янській літургічній мові, яку використовують православні в Росії, а також український переклад пісня “Laudate omnes gentes”, “Славіте всі народи”.

Будучи разом, слухаючи один одного, ми маємо глибоке переконання: в кожній країні є чоловіки та жінки, які хочуть миру.

Ми зустрічаємось разом тричі на день, щоб молитись разом. Христос об`єднує нас і дарує всім мир. Якщо ми не поснемо приймати його мир в наших серцях, як ми зможемо стати творцями миру навколо нас?

Якщо ми першими не приймемо Божий мир, чи можуть рани, іноді дуже глибокі, бути вилікуваними? Я думаю про скривджених та вбитих дітей, про безліч біженців по всьому світу.

Христос, який воскрес, який один переміг насилля, ненависть і смерть казав: “Мир з вами”. Він є наш мир. Він дає нам сміливість бути миротворцями. “Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть”, - сказав він.

Слухаючи Христа, ми слухаємо інших. Щоб творити мир, нам потрібен час для того, щоб зрозуміти точку зору інших. Потім ми починаємо бачити знаки надії, навіть в корені найскладніших ситуацій. Ми стаємо ближчими до тих, хто проходить випробування.

Встановлення миру починається у наших повсякденних відносинах з тими, кого ми любимо. Ми можемо надійтися на те, що станемо миротворцями в суспільстві та в складних конфліктах сьогодення, лише якщо ми зробимо перші кроки для цього в наших відносинах з нашими родинами та друзями.

Щиро бажаю, щоб усі з вас, хто прибув до Тезе, змогли залишити хоча б частинку вашого тягару, як особистого, так і того, що стосується вашої країни.І щоб ви могли вітати в собі мир Христа.

Завтра ввечері у нас буде молитва наколо Христа. Ця служба нагадує нам, що брат взяв на себе весь тягар людства. Ось чому він прийшов. В Євангелії говориться, що він є вівцею Господа, і він забрав всі гріхи світу.

Чи не є складні ситуації ненависті та жорстокості, які ми бачимо у світі, закликом поглибити нашу віру у Христа? Чи не з цієї глибини нам слід черпати мужність для того, щоб стати мирними чоловіками та жінками?

Без постійно оновлюваної віри в Христа, не буде можливим зупинити спіраль жорстокості, яка живиться аргументами, які дійсно неупереджені або здаються такими. Така віра в Христа дає нам змогу вірити, що примирення можливе.

В п`ятницю 1го серпня в 16.00 дзврни будуть лунати впродовж трьох звилин. Теж сме буде відбуватись в усіх містах і селах Франції. Тому що саме в цей день буде сто років з початку першої світової війни в 1914 році. Доки буде чутно дзвін, ми залишимо всі свої справи, де б ми не були, щоб побути побути в тиші і помолитись за мир.

Серед нас є жінка, яка активно залучена в роботі щодо солідарності з біженцями в Європі. Її ім`я Амая. Впродовж довгого часу вона жила в Камбоджі. Зараз вона працює в Єзуїтській службі у справах біженців в Римі. Вона буде говорити до нас. Але перед цим дитина зачитає назви країн людей, які сьогодні з нами, і діти роздадуть квіти їм.

Брат Алоїз: Сьогодні ввечері, в продовження молитовного співу, ми молимось за емігрантів по всьому світу, за тих, хто загинув в морі, хто є жертвами воєнних конфліктів чи стихійних лих, за вигнанців. Давайте послухаємо Амаю:

Амая: В мене є друг з Дамаску, Сирія. Кожного дня він чує вибухи по дорозі на роботу. Він розповідає нам: “Якщо християни зникнуть з Близького Сходу, то це теж саме, що зникне джерело живої води. Це може змінити ідентифікацію християнства у цілому світі”.

Зіткнувшись з такими змінами, як ми можемо вберегти нашу надію? В Алеппо, молоді християни і мусульмани працюють разом для того, щоб принести їжу сім`ям у важкій життєвій ситуації. Ця спільна праця є сильним знаком, який показує нам, що примирення можливе.

Мій друг також вірить, що мир в Сирії можливий. Коли ми близькі до втрати надії, його надія залишає наші живими.