TAIZÉ
У серпні Колін, Мікаель та Бен житимуть у невеличкій тимчасовій спільноті у Парижі разом з Домініканцями та працюватимуть у центрі прийому дітей мігрантів.
У травні Малена (Німеччина) та Естер (Іспанія) перебували у невеличкій тимчасовій спільноті разом з спільнотою L’Arche (Лярш) у Брюге (Бельгія). Вони розповідають про свій досвід у блозі:
«Один місяць зі спільнотою L’Arche у Брюге».
Також у травні Ханна, Максі та Марлен (всі три з Німеччини) жили у невеличкій тимчасовій спільноті у Бірменсдорф (Швейцарія) запрошені міжнародною групою. Вони говорять про свій досвід у блозі:
http://smallprovisionalcommunity-bi....
Леоні (Німеччина), Уінг (Макао) та Ан Крістін (Німеччина) у червні поїдуть до Крефельда. Протестанські та католицькі парафії якого приймають їх як невеличку тимчасову спільноту.
Суми (Україна) – лютий/березень 2016
З 21 лютого по 21 березня Ленка (Чешська Республіка), Рафаела (Швейцарія) та Міра (Німеччина) жили у католицькій парафії у місті Суми в Українї. На початку свого досвіду вони написали:
Ми зустріли сліпого літнього чоловіка. Одного разу ми відвідали його, щоб допомогти прибрати і він запросив нас прийти знову. Він вразив нас своєю вірою. Для нього віра є джерелом життя. Ми бачили внутрішнє світло, що він має. Старого звали Іштван.
Пізніше вони додали:
Згодом Рафаела написала ще:
Це був прекрасний час і наприкінці було так важко прощатися з усіма. Я ніколи не могла собі уявити, що отримую стільки задоволення, зустріну багато цікавих людей та почуватимуся вдома в Україні. Хоч було і важко прощатися, час в Україні дав мені багато нових сил, віри та мотивації для мого власного життя.
Оксана, яка займалася організацією прийому цієї тимчасової спільнотки, написала, після того, як вони поїхали:
Ми всі погодилися, що для Сум це був незабутній досвід прийому волонтерів, тож ми хотіли б запросити ще більше волонтерів приїжджати кожного Великого посту.
Грибів (Польща) – лютий/березень 2016
Катя, Юлія та Джозі жили у малій тимчасовій спільноті з середини лютого до середини березня у місті Грибів у Польщі, прийняті парафією сільської спільноти “Зєрно”:
Наша соціальна діяльність не була феєричною, але для людей яких ми зустріли і яким допомогли, це було важливо. Наприклад ми допомогли жінці, яка була фізично обмежена через хворобу, ми пішли разом з нею на могилу її батьків, а також ходили за покупками. Хоча вона не говорить ні слова англійською чи німецькою, як і ми польською, та спілкування вдавался дуже добре, мабуть, тому, що вона дуже відкрита та цікава людина.
Ева, яка приймала невелику спільноту у Грибові, написала:
Дьондьошоросі (Угорщина) - лютий/березень 2016
Стефан, Хавіер та Тімоті біли прийняті як тимчасова спільнота у містечку Дьондьошоросі (Угорщина). З середини лютого по середину березня вони жили у спільноті Сестер Доброго Пастора у селищі, відзначеному присутністю циганського населення:
Стефан написав:
Хавіер додав:
Тімоті :
Стефан:
Ланкастер (Англія) - лютий / березень 2016
З 15 лютого по 15 березня Ліза, Каміла та Еллі жили у малій тимчасовій спільноті молодих людей Ланкастеру, спільноті Lunesdale. Враження від іхнього перебування там ви зможете знайти у їх блозі:
lunesdale.community/blog.
Рим (Італія) - лютий / березень 2016
Протягом Великого Посту У Святий Рік Милосердя, Сяочя (Китай), Йоханна (Німеччина), Франціска (Німеччина) та Домініка (Польща) жили у невеликій тимчасовій спільноті разом з сестрами-каносіянками у Римі. Разом з декількома братами спільноти вони проводили медитативні молитви з піснями Тезе двічі на день у церкві Сан Джованні деї Фіорентіні. В інший час вони допомогали у їдальні Карітас, роздаючи їжу біженцям, а також людям безробітнім і безпритульним.
Від Франциски:
Структурою наших днів були три щоденні молитви: ранкова близько 9-ї вдома, денна, о півдні, та вечірня, о 5-ій, разом з кількома братами Тезе у бічній каплиці церкви Сан Джованні деї Фіорентіні.
Між денною та вечірньою молитвами ми активно практикували солідарність та милосердя допомогаючи у їдальні Карітас, яка обслуговує від 450 до 550 безпритульних, безробітніх та біженців. Це було прекрасно бачити, як багато людей приходять допомогти. Працюючи, ми автоматично починали співати, що зазвичай цінували люди, що прийшли істи. Для багатьох з них найважливішим було те, що ми знаходимо час та простір у наших життях, щоб бути з ними. Цей досвід показав нам, що іти туди, де ми потрібні, бути там та бачити, як ми можемо допомогти не володіючи мовою, вимагає в першу чергу довіри, але це не складно. Врешті-решт, ми всі посміхаємося однією мовою!
Кале (Франція) - лютий/березень 2016
Петр і Томаш, двоє волонтерів з Тезе, провели кілька тижнів у Кале. Ось їх перше повідомлення з деякими новинами про їхнє життя та роботу з біженцями у “джунглях”.
У вівторок почалося сильне занепокоення через ультиматум про виселення та зруйнування половини табору. Це там де знаходиться і “наша” православна церква Святого Архістратига Михаїла. Цей ультиматум уже було прохолошено кілька разів, і хоча досі нічого не сталося, природнто, що люди налякані. Будь ласка, помоліться за це.
Якийсь час тому кілька караванів, що належали волонтерам табору, зазнали нападу, і деякі були спалені. На щастя ніхно не спав там у цей час.
Для нас перше враження було неймовірно сильним. Найгіршим було бачити дітей у таборі... сім’ї з немовлятами... батьки дуже виснажені... чи є це знаком надії?
Ми насолоджувалися кожною можливістю бути і розмовляти з людьми у таборі з багатьох причин. Хтось з них хотів мати невеличкий хрест, інші потребували певні матеріали, але більшість людей просто хотіли поговорити про те, як пройшов їх день, про те, що трапиться у вівторок і т.п..
Сьогодні, коли ми залишали Джунглі, одна автівка зупинилася посередині вулиці і якісь дівчини-мусульманки у хіджабах сказали нам, що вони залишили для нас у церкві коробку з бібліями англійською...
Пізніше, 14 лютого, Петр написав:
Ми мали прекрасну дискусію з мешканцями Кале з екуменічної асоціації та англіканської церкви. Я зміг краще зрозуміти почуття та острахи людей “стомлених біженціми”. Також для цих людей було цікаво спитати нашої думки та дізнатися про щоденний досвід у таборі. Це також необхідно: бути присутніми серед мешканців Кале. Ми намагаємося зрозуміти їх і вони мають зрозуміти/відчути, що ми тут не тільки заради буженців, але й заради них. Я вічуваю такі самі страхи та упередження у людей з Джунглів, як і у мешканців Кале. Будинок Марії Скобцової має бути місцем, де б будувалися мости між двома сторонами.
Еритрейці, ми щодня приходимо у Джунглі, і молимося у їхній православній церкві. Соломон – церковний лідер, він добродушний і непроблематичний. Коли ми самі, зазвичай, частиною нашої молитви є співи. Одного разу я приєднався до Меси, це було дуже мило і наприкінці молилася і співала разом з усіма шестирічна дівчинка. Вона нагадала мені дітей у Тезе і коли я усвідомив, що вона також є об’єктом ненависті, як і інші біженці, я не міг втриматися від сліз.
Брат Йоханнес, священник, відповідальний за будинок Марії Скобцової, написав 29 лютого:
Порто (Португалія) - січень 2016
У січні Ріта (Ірландія), Сесілія (Італія) та Іна (Німеччина) жили у невеликій тимчасовій спільноті молодих людей у Бонфім/Порто. Кілька вражень:
Чому я тут? Я не говорю мовою, ніхто не розуміє, коли я говорю англійською “бо я розмовляю дуже швидко і у мене смішний акцент”, я не співаю, я не маю жодного уявлення що відбувається?! Чому я тут? Потім слова братів повертаються до мене у повному обсязі – просто бути тут, бути з людьми та молитися тричі на день... це все, що ти маєш робити. Гаразд.Це дивна інтенсивність взаємодії між людьми, коли ви не говорите якоюсь спільною мовою, це не означає, що ви не розумієте одне одного. Без мови, без непорозумінь, які інколи приходять з мовою, без можливості щохвилини вішати ярлики, настає дивний і прекрасний момент просто присутності разом з іншою особою.Ми почуваємося як члени однієї родини, незважаючи на мовний барьер. Португальці, як ми помітили, не сприймають проблему спільної мови, як таку, яка може стати на перешкоді зближенню та піклуванню, вони приділяють свій час та спілкуються у будь який можливий спосіб. (…)Спільнота Бонфіму: на свій латинський манер дуже гостинна, тепла та уважна... це дуже відчувалося, що падре Нуно та люди, що живуть у його будинку, були дуже раді, що ми були там, що також проявлялося через безліч обійм та посмішок. Це відкрите, гостинне, сімейне та просте середовище допомогло нам бути невимушеними та бути собою, і це стало основою у побудові нашої малої спільноти. Ми змогли створити баланс між нашим особистим простором, фізичним чи ні, але у той же час проводити час з людьми з парафії. Ми жили у маленькому будинку, по-сусідству з будинком падре Нуно, але все ж окремому.Протягом чотирьох тижнів щоранку ми допомогали з усім, що б не попросили нас люди з секретаріату (загортання статуй в папір, фотографування ікон...), кілька годин на день ми проводили у центрі для літніх людей, а також ми працювали у проекті, метою якого є зберігання їжі з ресторанів та її перерозподіл серед малозабеспечених сімей.Робота у центрі для людей похилого віку не переслідувала якогось практичного результату, що зробило її дуже потужною, справжнім "servizio" (служінням); насправді з їх (літніх людей) сторони не було жодних очікувань. Я б сказала, що напочатку були певні з нашої сторони, наприклад більше діяльності разом, щоб ми мали змогу краще з ними познайомитися; та скоро ми зрозуміли, що насправді це дуже легко, просто бути там та проводити наш час разом з групою літніх людей, які більшість свого часу просто сидять на дивані. Ми мали чудову молитву у центрі з усіма цими людьми. Це був момент чистої гармонії та миру і вони попросили нас провести молитву ще раз! Ми також дуже вдячні за цей духовний обмін!Проект харчового банку був чудовим і дуже цікавим з точки зору того, як це працювало. Найкращою частиною роботи були люди, колективна динаміка з широким міксом соціальних підгрунть. Всі вони працюють у маленьких командах, щовечора у різних, кожен зі своєю власною системою та яскравою особистістю.29 лютого ми організували нічне чування з 21:00 до 9:00. прийшло багато людей, каплиця була повною протягом багатьох годин. Кожна година розпочиналася молитвою, а решта часу проходтла у тиші... я ніколи б не подумала, та це було прекрасно.Це не завжди було легко; так як ми проводили разом багато часу. Я думаю, що це нормально, що часом тряпляласися трохи напружені ситуації та непорозуміння. Ми могли впоратися з цим, навіть якщо інколи давалися взнаки наші своєрідності і ми мали разом придумати як згладити їх ще раз. (…)Життя у спільноті у Порто мало свої складнощі, але я думаю у будь якому житті спільнотою, невід’ємною частиною є те, що ти робиш. Неминучо, є дні, які дещо складніші за інші, але потім прекрасний і веселий час переважає будь-який з цих днів.
Отець Нуно пише:
Один місяць, здається, надто короткий проміжок часу, цього замало, щоб сваритися і миритися знову, розуміючи, що це можливо. Мій дім і моя парафія завжді відкриті для тимчасових спільнот. Я думаю, що євангелізація міст прийде через молитву та роботу з єдиним бажанням служити Ісусу. І якщо часом спільноти-сім’ї менше живуть писанням, то добре сприяти існуванню малих спільнот, які живуть радикальним зусиллям писання. Це не замінює сім’ю, але виходить за її межі.
