TAIZÉ

Милосердя: Якщо Господь милосердний, то чому в Біблії можна знайти погрози?

 

У Біблії описано Бога, Який є Любов’ю і хоче, щоб люди мали життя у повні. Хоч у цьому можемо переконатися через Ісуса Христа, також це описує Святе Письмо про історію Ізраїлю. Біблія починається історією творіння, центром якої є Господь, що не тримає все для себе, а хоче поділитись з людьми, яким дарує життя. Тому ми розуміємо серце віри Ізраїлю − розповідь про Бога, Який звільняє людей з рабства і робить своїм народом. Вони покликані, через життя у спільноті, бути знаком Його присутності і милосердя між своїм творінням.

І навіть більше − Господь ніколи не залишає своїх дітей. Він неперестає шукати шляхів, щоб привести їх на добру дорогу. Він завжди готовий прощати, і саме цим Він відрізняється від людей (Ісаї 55:6-9). Господь виявляє Себе: Бог милосердний і милостивий, повільний до гніву і повний ласки та правди (Псалом 86:15).

Якщо Господь описується як „повільний до гніву”, чи це означає, що Його терпіння має межі? Під час блукання Ізраїлю по пустині, у деяких місцях Писання написано, „гнів Господній запалився на народ”, які не слухали Його. (Числа 11:33). Також і у книгах пророків, інколи бачимо, що вони повстають проти злодіянь повновладно і навіть з обуренням. Сьогодні людям важко зрозуміти як можуть погрози і злість іти нога в ногу з Божим милосердям і прощенням.

Ми не повинні розуміти Господній гнів, як щось повністю протилежне Його прощенню, але більше як дві сторони однієї ж медалі. Поняття „злість” і „гнів” вживається, щоб підкреслити, той факт, що Господня любов не допускає нічого, що перешкоджає життю, чи його руйнує, тобто того, що ми називаємо злом. Якщо Господь справді любить, Він не може залишатись байдужим, коли любов презирають, відкидають. Бо тоді б Його намір дати нам життя уповні не мав жодного сенсу. Коли ми зустрічаємо у Біблії слова, які здаються жорстокими – їх слід розуміти як крик з Божого серця, через відкидання любові, хоч це не змінює того, що продовжує давати Свою любов. Далеко не протирічить любові, те, що ми називаємо „Божим гнівом” є парадоксальним виразом любові, що і зараз виникає через те, що Бог ні до чого не змушує людину, дає їй свободу вибирати. У такому випадку виникає питання: якщо Господь є Любов’ю, чи Вона у кінці не подолає усе, що чинить їй опір? Тому досить складним завданням є не просто знати чи Бог може злитись, але як не викликати Божого гніву, тобто уникати ЗЛА і не нехтувати свободою інших.

Чи дає нам Євангеліє вирішити дилему відкинутої любові?

За Біблійним описом Бога перед нами постає дилема:
З одної сторони Бог може тільки любити, а з іншої Він не допускає, не терпить зла. Якщо висловити це словами Біблії, Божа любов поділяється на дві частини: милосердя і гнів, і ці два поняття ніколи повністю не накладаються.

Досвід пророків показує нам розв’язання цієї дилеми. Першим прикладом є Хосей, який повинен був одружитись з невірною жінкою. Зранений невірністю своєї дружини, пророк погрожує їй, але він одразу ж розуміє, бо любить її, що завдаючи болю їй він ранить себе так само, чи навіть більше. Тому він усвідомив, що те, що люди називають Божим гнівом, є насправді тільки зовнішнім виявом Божого страждання через те, що Його любов відкидають.

Пророк Єримія також підтверджує це. Спантеличений відмовою народу прислухатись до попереджень, які він покликаний проголосити у Боже ім’я, усередині Єримія розривався у середині себе, бо перед ним стояло протиріччя: „Хай заходять удень та вночі мої очі слізьми, і нехай не затихнуть, бо дівчина, доня народу мого, буде побита великим нещастям, дуже болючим ударом!” (Єримії 14:17). Він стоїть між болем і сумом серця свого, як ланка між співвітчизниками і Богом.
І ще одна містична особа слуги Божого - Ісая. Так як і Єримія, він був невинним, якого послав Бог, він бере на себе страждання, яке не можуть прийняти ті, хто прогрішив. Більше того приймаючи страждання несвідомих у своїх провинах, цим він зцілює їх рани. Через це бачимо, що прощення може відбутись тільки тоді, коли воно не походить з верху, а саме з низів, коли виражається у солідарному ставленні до грішників, не знемагаючи до кінця.
Ця еволюція дає нам ключ до розуміння життя Христа: «Христос страждав за вас також (…) той, хто не вчинив гріха, і підступу в його устах не знайшлося, хто був злословлений, але сам, навпаки, не злословив, хто страждав, та не погрожував, а здався на того, який судить справедливо; він сам у своїм тілі виніс наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливости, - ми, що його синяками зцілились.» (1 Петра 2:21-24).
Дар Христового життя, може пізнати через прекрасний зовсім короткий вираз «від гніву Агнця» (Об’явлення 6:16). Якщо «божий гнів» є іншою назвою страждання відкиненої любові, тоді ця любов може досягти своєї цілі, тільки тоді якщо вона повністю приймає наслідки цього відкинення. Тому, гнів має перетворитись на солідарність у стражданні, якого не можна розрізнити від повного милосердя. Не роблячи жодного опору злу, Христос поглинає його глибиною милосердя. Смерть втрачає своє жало (1 Кор. 15 : 54-57), щоб стати дорогою до життя.

Останнє оновлення: 29 серпня 2009