TAIZÉ

В Україні: "Я знайшов мужність у труднощах цього величезного випробування"

 

Брат Алоїс, настоятель екуменічної спільноти Тезе, перебував в Україні протягом п’яти днів перед Різдвом, під час яких відвідав церковних лідерів та зустрівся з молоддю в Києві, Ірпені, Бучі та Львові. "Я знайшов відвагу в негараздах цього величезного випробування і наполегливість у вірі. Народ, який сильно постраждав від війни, але який не залишається пасивним перед обличчям труднощів.

Інтерв’ю з Марією К’ярою Бьяджіоні, агентство SIR, 29 грудня 2022 року. Оригінальний текст італійською мовою онлайн тут.

Брате Алоїсе, яку ситуацію ви застали в Україні?

Навіть якщо у вас складається враження, як у Львові чи Києві, що життя має тривати, ситуація дуже складна. Це зачепило кожного. Кожен знає когось, хто загинув на війні. Але, особливо напередодні Різдва, ми були дуже зворушені, побачивши радість у цей час випробувань. І в цьому полягає послання Різдва: світло світить у темряві. Ми також побачили справжню єдність між людьми і солідарність серед населення, що вражає.

Чи є єдність між Церквами?

Так, хоча все ще існує напруженість, тому що ситуація між Церквами непроста. Останніми днями ми мали зустрічі з молоддю та лідерами основних конфесій, як у Києві, так і у Львові. У Тезе, до пандемії і з початком війни, ми вітали багато молодих українців, які приїжджали на наші зустрічі. Тепер ці молоді люди пропагують і підтримують єдність між своїми церквами. Ми раді, що деякі з них зможуть приїхати на зустріч у Ростоці. Ми віримо, що особиста зустріч є незамінною.

Що вас найбільше вразило в гуманітарній ситуації в Україні?

Наприклад, в деяких районах відключають електрику по кілька разів на день, іноді в Києві по два-три дні поспіль. А це означає, що немає світла, опалення, гарячої води, а часто ще й інтернету. Це має великий вплив на повсякденне життя людей.

У Києві та у Львові ми провели дві молитви з молоддю в районах, де було абсолютно темно. Були запалені свічки. Життя складне, але в той же час ми зустріли молодих людей, які взяли на себе дуже сміливі ініціативи. Наприклад, утворився молодіжний рух, який їде по всій країні, щоб відбудовувати будинки, пошкоджені війною. Було дуже зворушливо бачити, як, з одного боку, ці молоді люди були зачеплені війною в саме серце, а з іншого - як вони зуміли не залишитися пасивними перед обличчям негараздів, вирішивши зробити щось для інших.

А що ми, тут, в Італії, можемо зробити для них?

Не всі можуть поїхати в Україну, але кожен може зробити щось на знак солідарності. Я часто чув там таку фразу: "Якщо солідарна допомога від сусідніх західних країн припиниться, ми пропали".

Яким ви бачите майбутнє цих молодих людей у країні, яка так постраждала від війни?

Ніхто не знає. Під час зустрічі одна молода жінка запитала: "Скільки нам ще доведеться так жити?". Ніхто не мав відповіді. Інша додала: "Ми живемо з дня на день. Ми не знаємо, яким буде наше майбутнє". Тож є ця невизначеність, але водночас ми побачили, що ініціативи солідарності множаться. Ми їздили до Бучі та Ірпеня, міст-мучеників, де життя відновилося, але де сліди війни все ще дуже помітні. Ми бачили спалені будинки, вибиті вікна. Але посеред цих руйнувань були організовані пункти життєстійкості, справжні "місця солідарності", куди люди можуть прийти погрітися, підзарядити комп’ютери, отримати медичну допомогу.


На Європейській зустрічі в Ростоку брат Алоїс також говорив про цю подорож до охопленої війною України у своїх роздумах перед вечірньою молитвою.

Останнє оновлення: 24 лютого 2023