Тезе 21 травня 2005р.
Звертаюсь до сім’ї, а також всіх тих, хто розділяє нашу любов до Поля Рікера, ми з братами разом з вами у смутку з упованням та очікуванням нашого воскресіння.
Впродовж пятдесяти років Поль Рікер відвідав Тезе багато разів і ми високо цінували його культуру та здатність виразити цінності Євангелії в сьогоднішній ситуації. Він часто допомагав нам у наших роздумах і я не раз цитував деякі його сильні вирази у листі до молодих людей, сформульовані на теми важливі для нас, наприклад, про значення і походження зла. Одного дня він сказав такі слова до нас: “Яким би не було зло всеосяжним, але воно ніколи не стане настільки фундаментальми як добро”.
Сьогодні ми разом молимось: Христос співчуття, даруй нам можливість залишатись у сопричасті з Полем Рікером, як і з тими всіма, хто пішли з життя, але залишаються у наших серцях. Вони вже споглядають невидиме. По їх стопах, Ти готуєш нас вітати сяйво Твого світла.
Разом з вами, у глибокому сопричасті.
Я запевняю вас довірою мого серця – брат Роже з Тезе.
Добро, що пробиває назовні
Чого я шукав коли прийшов в Тезе? Я, мабуть, сказав тому, щоб засвідчити в певий спосіб те, що я глибоко вірю і переважно називається “релігією” має звязок з добротою. Традиція християнства певною мірою забула про це. Відбувалось фокусування виключно на відчутті провини та існування зла. Не те, що я хотів би знехтувати проблемою, якій я присвятив добрий десяток свого віку, недооцінюючи її значення, проте стверджую, що яким би не було зло всеосяжним, але воно ніколи не стане настільки фундаментальми як добро. І якщо релігія, якщо релігії мають значення, то вони передусім мають на меті визволити те добро у людях, шукати його там, де воно повністю заховане. Тепер, тут у Тезе я бачу вияви добра повсюди, в житті спільноти братів, в їх такій спокійній та особистій гостинності, і в молитві. Я бачу тисячі молодих людей, які концептуально не розділяючи добро і зло, Бога і його Благодаті, Ісуса Христа, мають основоположне прагнення в сторону добра.
Мова літургії
Ми є переповнені потоком слів, полемікою, переважання віртуальності, що все разом створює розмиту реальність. Але добро є глибшим, аніж найглибше зло. Ми мусимо цю впевненість виявити назовні, дати їй слова, мову. І ця мова дана тут в Тезе, не є мовою філософії, чи навіть теології, але є мовою літургії. І для мене особисто, літургія це не просто дія, це форма думок. Є схована, чітка теологія літургії може бути підсумована ідеєю “закон молитви є законом віри”.
Від заперечення до ствердження
Я б сказав, що питання гріха було відставлено на другий план іншим питанням, яке мабуть є більш важливим – це питання значення та безмістовності, абсурду. (…) Ми є спадкоємцями цивілізації, що фактично вбила Бога, що поставила абсурдність та безмістовність вище, аніж значення, і це дає причину до заперечення. Я використовую слово “заперечення”, яке є дуже близьким до “стверження”. Я б сказав, що ствердження іде слідом за протестом, так як безмістовність, абсурд, смерть не є останніми словами. Це веде нас до питання добра, оскільки добро не є лише відповіддю на зло, але також є відповіддю на беззмістовність. В протесті є свідчення почергованості – ти спочатку маєш заперечити, перед тим як ствердити. В Тезе є дорога від заперечення до ствердження через закони молитви, закони віри. Заперечення всеодно залишається негативним: ти кажеш “ні” на “ні”. А тут ти маєш сказати “так” для “так”. Це і цей рух від заперечення до ствердження. І на мою думку це приходить через молитву. Я був дуже зворушений цього ранку співом цих молитов “О, Христе”. Іншими словами ми не в описовий, ні в наказовий спосіб, але радше в схвальний та прославлений спосіб. І це прославлення добра і є найбільш основним гімн.
“Хто навчить нас щастя?”
Саме слово “щастя” мені дуже подобається. Але багато років я думав, що це є запросто або заскладно говорити про щастя, але пізніше я відкинув свої сумніви і заглибився з повагою до слова щастя. Я почав досліджувати це слово у всіх його проявах, включно з значенням Євангельських блаженств. Формула щастя “Блаженні ті, хто” допомогла розпізнати це слово у трьох вимірах. Я усвідомлюю його як моє, як схвалене іншими, і я є вдячний за все щастя, що я пізнав у його коротких миттєвостях, які збираються разом докупи у маленькі спогади моєї памяті, щоб зцілити мене від великого нещастя забуття. І так, я існую одночасно у пошуках сенсу щастя - основаного на грецьких коріннях філософії, і досліджую Біблію та Євангеліє, де прослідковую траєкторію слова щастя. Так виглядає, що є два рівні: наприклад, найкраще у грецькій філософії – є роздуми про щастя, наприклад, грецьке слово “eudaimon” зустрічається у Платона та Арістотеля. З другої сторони мені дуже подобається істина про щастя у Біблії. Я думаю що початок псалма 4 “Хто ж навчить нас щастя?” Це риторичне питання знаходить відповідь у Євангельських блаженств. І ці Євангельські блаженства є горизонтом існування щастя, як знаку доброго серця, оскільки щастя не є просто тільки тим, чого я не маю чи тим, що я надіюсь мати, але також це є те, що я вже відчув.
Три виміри щастя
Я недавно роздумавав над образами щастя у житті. Що стосується створення світу, гарний краєвид навпроти мене, є щастям – захопленням. Потім, другий вимір, щодо інших – розпізнавання інших відповідно до моделі у Пісні Пісень, щастя – є радість. Нарешті, третій вимір щастя є звернення до майбутнього – я досі очікую чогось від життя. Я надіюсь мати відвагу зустріти неочікувані негаразди, але всеодно я очікую щастя. Я використовую слово очікування, але я також міг скористатись іншим словом з Першого послання до коринтян, з вірша відомої глави 13 про “Любов над усе”. Вірш сказано: “Прагення найбільшого дарунку”. Прагнення щастя є тим, що довершує радість щастя та щастя захоплення. (…)
Радісна служба
Що найбільше здивувало мене у цих щоденних служіннях Літургії, різних видів зустрічей, обідів та розмов є повна відсутість привязаності до керування. Коли це мені на спало на думку я спостерігав різноманітні види терпеливої та тихої дієвості, як всі члени спільноти, підпорядковується без нікого, хто віддає накази. Це дає враження радісного служіння, як я ще можу це сказати, люблячої слухняності, так, люблячої слухняності, яка протилежна підпорядкованості і повна протилежність безцільній наплутаності поноважень. Дуже вузький шлях між цим, що я тільки назвав як підпорядкованість та любляча слухняність, проходить повсюди у житті спільноти. І ми, учасники (не як ті, хто відвідують, але ті хто приймають участь), як я відчуваю себе самого, що був тут, і є зараз отримуємо велику нагороду. Перебуваючи у цій люблячій слухняності, і ми самі також вправляємось з повагою до прикладу, що нам дано. Спільнота не використовує цю модель для обовязкового застосуваня, але швидше як дружній заклик. Мені подобається слово заклик, бо тут ми не в тому порядку, що заповіді, що менше обмежень, але і не в тому порядку, недовіри і сумнівів, що має місце сьогодні в професійному житті, у міському житті, як у робочий день так і у вільний час. Саме ця загальна миролюбність, яка представляє для мене щастя життя з громадою Тезе.
