TAIZÉ

12 травня 1915 – 16 серпня 2005

Вдячність для Брата Роже

 
Брат Алоїс, наступник Брата Роже, написав у вступі до книги Choose to Love (Обираючи любов) (Presses de Taizé, 2006), опубліковуваній спільнотою Тезе як вираз подяки за віддане життя її засновника.

JPEG - 18.9 ko

Після відходу Брата Роже відчувається велика пустка. Ми були глибоко вражені його трагічною смертю. Але одночасно у спільноті ми пережили період відсутності наставника з глибокою вдячністю за все, що він нам залишив. Це виражено на даних сторінках. Нашу вдячність розділило безліч людей по всьому світу; для нас це стало підтримкою. Ми відчували ніби сам Бог ніс нас на руках. У цьому випробуванні наша мала спільнота досвідчила єдність, відому першим християнам: мати одне серце і одну душу.

Для Брата Роже пошук шляхів примирення між християнами не був темою для роздумів, це було щось очевидне, над чим треба працювати. На його думку, найголовнішим було жити Євангелієм та передавати добру новину іншим. А жити Євангелієм можна лише разом. Поділ не має сенсу.

Ще коли він був зовсім молодим, він усвідомив, що життя у спільноті могло б бути символом примирення: життя, яке стає свідоцтвом. Тому він подумав про те, щоб зібрати групу людей, які б понад усе шукали примирення. Це є найважливішим покликанням Тезе, бути "притчею про спільноту", як це називав Брат Роже; малий, проте очевидний, знак примирення. Однак, чернече життя давно зникло з реформаторських церков, а він походив з протестантської родини. Саме так, без відречення від свого походження, він створив спільноту, яка корінням сягнула неподільної церкви, що існувала ще до протестантизму, і яка власним існуванням була нерозривно пов’язана з католицькою та православною традиціями. Як тільки була закладена основа, до початку 1970-х, і у спільноті були також католицькі брати, та аж до останнього подиху, він все ще продовжував створювати спільноту. Стосовно його власної дороги, він сказав: "Під впливом життєвого свідчення моєї бабусі, коли я ще був досить молодим, я віднайшов у її слідах свою ідентичність як християнина у власному примиренні у початковій вірі з тайною католицької віри, не розриваючи жодних зв’язків."

Він залишив по собі неймовірну спадщину. І найважливіше – це те, що ця спадщина жива. Звичайно, Брат Роже залишив нам власні друковані праці; проте, для нього, ці праці повинні були постійно бути прилаштовані до нових обставин. Навіть устав спільноти, який залишиться основним текстом для нашого спільного життя, був переписаний декілька разів. Це робилось, тому що він наче хотів нас навчити не бути прив’язаними до структур, але піддаватись подиху Святого Духа.

Через Свого Духа Бог присутній у кожній людині. Брат Роже мав місце у своєму серці для кожної людини, кожного народу, і особливо для молодих людей та дітей. Він мав пристрасть до спільноти. Він часто повторював наступні слова: "Христос не прийшов на землю, щоб створити нову релігію, але щоб запропонувати кожній людині співпричастя у Ньому." Це особливе співпричастя, яким є церква, існує для кожного, без виключення.

Він постійно дбав про те, щоб спільнота була доступною для молоді, і щоб на їхньому шляху не було перешкод. Він чудово усвідомлював, що однією з найбільших перешкод було бачення Бога як суворого судді, який вселяє страх. Поступово він став ясніше відчувати, як має діяти для того, щоб показати власним життям, що Бог може тільки любити. Нещодавно православний теолог Олівер Клемент нагадав нам, що ця наполегливість Брата Роже на любові Бога поставила крапку на періоді, коли у різних християнських конфесіях Бога побоювались як того, хто карає.

У молодості Брат Роже знав християн, яким здавалось, що Євангеліє обтяжувало віруючих суворими вимогами; і через це ставлення був час, коли він відчував труднощі у вірі, і у нього повстали сумніви. Протягом життя, довіра Богу залишалась справжньою боротьбою для нього. З цієї боротьби походить його відкритість на молоде покоління та бажання слухати їх. Він сам зазначав, що бажав "шукати повного розуміння іншої людини".

Багато молодих людей вбачали у ньому людину, яка завжди була рада вислухати їх кожного вечора після молитви у церкві, годинами, якщо це було необхідно. А коли він став кволим, і не міг вже вислухати всіх, то все одно увечері залишався у церкві, і давав звичайне благословіння, кладучи руку на чоло тим, хто підходив до нього.

До самого кінця, з винятковою енергією та відвагою, він провадив нас на шляху відкритості до інших. Жодне страждання, фізичне чи духовне, не було таким страшним, щоб він відвернувся від нього. Навпаки, він біг йому назустріч. Нерідко він так заглиблювався у тяжку ситуацію, що, здавалось, він забував про всі інші не менш важливі речі. Він нагадував пастиря з Ісусової притчі, який забуває про дев’яносто дев’ять овець, дбаючи про одну загублену.

Розмовляючи з його сестрою Женев’єв, яка померла через два роки після його смерті, всі дивувались, наскільки вона була схожою на брата, коли уникала різких слів та будь-якого категоричного судження. Таке ставлення походить з родини, від виняткової матері. Звичайно, ця риса характеру має й інший бік. Але важливо те, що Брат Роже знав, як творити за допомогою цього дару. А ми, його брати, бачили, що іноді це приводило його до межі того, що людина може витримати.

Люди говорили, що він мав всеохоплююче серце. З неймовірною добротою. Доброта серця — це не пусте слово, а сила, підвладна змінити світ, бо так діє Бог. При зустрічі зі злом, доброта серця є вразливою реальністю, але життя Брата Роже, віддане за інших, є обітницею того, що Божий мир скаже останнє слово на землі.

Він перебував у постійних пошуках щирого співчуття, особливо по відношенню до бідних. Цитата Св. Августина: "Люби, і показуй це своїм життям" завжди була на його вустах. Це іноді штовхало його до незвичних кроків. Одного разу він повернувся з Калькутти з дитиною на руках: маленька дівчинка, довірена йому Матір’ю Терезою з надією, що поїздка до Європи спасе її життя, — що так і сталося. Також після візиту до табору біженців у Тайланді він запросив до Тезе двох вдів з В’єтнаму, і допоміг їм влаштуватись зі своїми велики сім’ями.

Потреба бути конкретним: ця характерна риса була помітна також у його дарі облаштовувати кімнату чи будинок. Він не любив конструювати будинки. А коли це було вкрай необхідно, вони повинні були бути простими, дуже низькими і, якщо можливо, побудовані з переробленого матеріалу. Проте, йому подобалось перелаштовувати місця. Він намагався створити красу з того, що мав. У певний момент у Тезе необхідно було побудувати церкву, але він довго не погоджувався з проектом, а потім постійно підлаштовував та змінював планування. Я помітив це навіть в обіднілому районі у Кенії – Долині Матаре, де ми перебували декілька тижнів перед тим, як дехто з братів переїхав туди на багато років. В убогій хатинці посеред занедбаної місцевості, йому вдалося віднайти красу в простих речах. Як він часто повторював, ми здатні зробити будь-що, аби прикрасити життя тих, хто оточує нас.

Брат Роже часто звертався до благословінь з нагірної проповіді, та іноді про себе говорив: Je suis un pauvre, "Я – вбогий". Він закликав нас, братів, щоб ми не були духовними вчителями, а тими, хто слухає. Про своє служіння як пріора, він говорив "вбогий слуга спільноти посеред спільноти". Він не приховував своєї вразливості.

Нині наша маленька спільнота відчуває обов’язок продовжувати шлях, розпочатий ним. Це шлях довіри. Для нього слово "довіра" не було поверховим виразом. У ньому міститься заклик: приймати у простоті серця любов, яку Бог має до кожного, занурювати все своє життя у цю любов, приймаючи відповідний ризик.

Втратити це відчуття — означало б обтяжити всіх тих, хто приходить у пошуках живої води. Віра в таку любов насправді можлива, настільки, що кожен може її отримати. Ця віра може пересувати гори. Тоді, навіть якщо світ переповнений жорстокістю та конфліктами, ми можемо подивитись на нього з глибокою надією.

Брат Алоїс

Книги Брата Роже

(Назви французькою мовою та відповідні видання англійською мовою)

1958, Vivre l’Aujourd’hui de Dieu / Living Today for God
1965, Dynamique du provisoire / The Power of the Provisional
1968 Violence des pacifiques / Violent for Peace
1971, Ta fête soit sans fin / Festival Without End
1973, Lutte et contemplation / Struggle and Contemplation
1976, Vivre l’inespéré / A Life We Never Dared Hope For
1979, Etonnement d’un amour / The Wonder of a Love
1980, Les Sources de Taizé / The Sources of Taizé
1982, Fleurissent tes déserts / And Your Deserts Shall Flower
1985, Passion d’une attente / A Heart that Trusts
1988, Son amour est un feu / His Love is a Fire
1995, En tout la paix du cœur / Peace of Heart in all Things
2001, Dieu ne peut qu’aimer / God is Love Alone
2005, Pressens-tu un bonheur / Glimmers of Happines

Книги написані у співавторстві з Матір’ю Терезою

1986, Le Chemin de Croix / Meditations on the Way of the Cross
1989, Marie, Mère des Réconciliations / Mary, Mother Of Reconciliations
1992, La prière, fraîcheur d’une source / Prayer: Seeking the Heart of God


Кожного року Брат Роже писав "Лист" для молодих людей, над яким вони роздумували протягом року вдома або під час однієї з зустрічей в Тезе. Даний лист часто писався засновником Тезе в осередку бідності, де він перебував протягом певного часу: Калькутта, Чилі, Гаїті, Ефіопія, Філіппіни, Південна Африка...

Брат Роже отримав наступні нагороди

09 04 1974: Премія Темплтона, Лондон
13 10 1974: Премія миру Об’єднання німецької книжкової торгівлі, Франкфурт
21 09 1988: Премія ЮНЕСКО за виховання в дусі миру, Париж
04 05 1989: Міжнародна премія імені Карла Великого, Екс-ла-Шапель
20 11 1992: Премія Роберта Шумана, Страсбург
24 04 1997: Нотр-Дамська премія з міжнародної гуманітарної служби, Університет "Нотр-Дам", штат Індіана, США
22 10 2003: Премія Dignitas Humana, Школа богослов’я Сент-Джонс*Семінарія, Колледжвілль, штат Міннесота, США

Останнє оновлення: 14 листопада 2011
See also Short writings from Taizé N° 10
Two views of the life of Brother Roger:
Interview with Cardinal Kasper
Article by Brother Alois