Усе почалось 1940 року, коли 25-літній брат Роже покинув Швейцарію, країну де народився, щоб жити у Франції, звідки походила його мати. Роками він важко хворів, страждаючи на туберкульоз; під час тривалої хвороби у нього визріло покликання створити спільноту.
Коли почалася Друга Світова Війна, брат Роже був переконаний, що він повинен, не зволікаючи, допомагати людям у біді, так як це робила його бабуся під час Першої Світової Війни. Маленьке село Тезе, де він оселився, знаходилося близько до воєнної лінії демаркації, що розділяла Францію на дві частини. Таке місце було зручним для переховування біженців, що втікали від війни. Друзі з Ліону радо давали адресу Тезе людям, що шукали притулку.
Завдяки скромній позиці брат Роже зумів купити у Тезе будиночок з прибудовами, де роками ніхто не проживав. Він попросив одну зі своїх сестер, Женев’єву, допомогти йому приймати людей. Серед біженців, яким вони надавали притулок, були євреї. Матеріальні ресурси були обмежені. Проточної води не було, тому по питну воду їм доводилося ходити до сільської криниці. Їжа була простою, найчастіше супи, що варилися з кукурудзяної муки, яку задешево купували у млині неподалік.
Щоб не створювати тиску на тих, кого він приймав, брат Роже молився наодинці; він часто ходив до лісу поблизу будинку, щоб поспівати, аби ніхто з біженців, а особливо євреї та невіруючі, не почувався незручно, Женев’єва пояснювала кожному з них, що для тих, хто хоче помолитися, краще робити це наодинці у своїй кімнаті.
Батьки брата Роже, дізнавшись, що їх син та дочка наражають себе на ризик, попросили друга родини, відставного французького офіцера, приглядати за ними. Восени 1942 року він попередив, що їх викрили, і що їм усім слід негайно виїхати. До кінця війни брат Роже мешкав в Женеві. Саме там він започаткував спільне життя із першими братами. Згодом в 1944 році вони зуміли повернутися до Тезе.
Перше зобов’язання
1945 року один молодий юрист з цих околиць створив товариство, що опікувалось дітьми, осиротілими у час війни. Цей чоловік запропонував братам прийняти деяких з них в Тезе, але спільнота братів не могла опікуватися дітьми. Отож брат Роже попросив свою сестру Женев’єву повернутись і подбати про них. Вона стала для дітей як мати. По неділях брати також приймали німецьких полонених, ув’язнених у таборі неподалік.
Поступово інші молоді чоловіки прибували і приєднувалися до групи. А на Пасху 1949 року семеро братів назавжди присвятили себе життю разом у цілковитій простоті та целібаті.
В спокою і тиші під час зими 1952-53 рр. засновник спільноти написав Правила Тезе для братів "Основи, що роблять спільне життя можливим".