Одного дня люди привели дітей до Ісуса, щоб Він їх благословив. Учням це не сподобалось. Ісус розсердився і звелів їм дозволити дітям приходити до Нього. Потім Він сказав: “Хто не приймає Царство Боже як дитина, не ввійде в нього” (Мк 10:13-16).
Важливо пам’ятати, що трохи раніше Ісус сказав учням: “Вам дана тайна Божого Царства.” (Мк 4:11). Саме через Боже Царство вони покинули все і пішли за Ісусом. Вони шукають присутності Бога; вони хочуть бути частиною Його Царства. Проте зараз Ісус попереджує їх, що відкидаючи дітей, вони закривають єдиний вхід в Царство Боже, про яке вони так сильно мріють!
Але що значить “приймати Боже Царство як дитина”? Загалом ми розуміємо ці слова так: “приймати Боже Царство як його приймає дитина”. У Євангелії від Матея можна знайти схожі слова Ісуса: “Якщо ви не переміните свої серця і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне” (Мт 18:3). Дитина довіряє, не роздумуючи. Діти не можуть жити, не довіряючи оточуючим. Їхня довіра не є чеснотою; а життєво важливою дійсністю. Найкраще, що ми маємо для зустрічі з Ісусом, це дитяче серце, яке спонтанно відкривається і осмілюється зізнатися в тому, що потребує бути коханим.
Але ця фраза могла б також значити: “приймайте Боже Царство, як ви приймаєте дитину”. Використане тут дієслово “приймати” має особливе значення “запрошення когось”, що можна помітити декількома віршами пізніше, коли Ісус говорить про “прийняття дитини” (Мк 9:37). В тому випадку, Ісус порівняв би очікування Божої присутності з запрошенням дитини. Між Божим Царством і дитиною існує таємнича спільність.
Прийняття дитини означає прийняття перспективи. Дитина росте і розвивається. Так само, Царство небесне на землі не є завершеною реальністю, а скоріше надією, можливістю до змін, процесом незавершеного росту. Окрім того, діти — непередбачувані. У Євангелії вони з’являються, коли їм заманеться, і, в будь-якому випадку, у незручний для учнів час. Але Ісус наполягає, що їх необхідно приймати, так як вони є серед нас. Так само ми маємо приймати Боже Царство, коли виявляється його присутність, у слушний чи не зовсім слушний момент. Ми маємо грати в гру. Приймати Боже Царство, як ми приймаємо дитину, означає бути пильними і молитися, щоб ми могли зустріти його, коли воно прийде, завжди неочікувано, в сприятливий для нас час чи ні.
Чому Ісус був таким уважним до дітей?
Одного дня дванадцять апостолів сперечались про те, хто найважливіший серед них (Мк 9:33-37). Ісус здогадався, про що вони розмовляли, і сказав дещо несподівані слова, які абсолютно змінили їх світогляд: “Якщо хтось хоче бути першим, має стати останням і, навіть, слугою для всіх.”
Потім Він зробив те, що відповідало Його словам. Пішов шукати дитину. Можливо, це була дитина залишена на вулицях Капернауму. Він поставив цю дитину посеред майбутніх лідерів Церкви і сказав: “Хто приймає таку дитину в Моє імя, мене приймає”. Ісус ототожнив себе з дитиною, яку Він щойно взяв на руки. Він запевнив, що “така дитина” найкраще відображає Його, саме тому прийняття такої дитини рівноцінно прийняттю Його, Христа.
Незадовго до цього, Ісус сказав дещо загадкові слова: “Син Чоловічий буде виданий у людські руки” (Мк 9:31). “Син Чоловічий” — це сам Ісус, але в той же час всі “сини люські”, іншими словами, всі люди. Ісусові слова можна зрозуміти так: “люди передаються у владу інших людей”. Особливо стає зрозумілим, що люди поводяться з беззахисними так, як їм заманеться, в той момент, коли Ісуса заарештовують, і Він піддається жостокому ставленню. Тому недивно, що Ісус впізнає себе в малій дитині, яку Він пішов шукати, адже діти часто знаходяться під владою інших.
Ісус продемонстрував особливу турботу за дітьми, тому що Він хотів, щоб Його послідовники по-особливому відносились до бідних та беззахисних. До кінця часів ці люди будуть Його представниками на землі. Як будуть ставитись до них, так будуть ставитись до Нього, Христа (Мт 25:40). “Брати мої найменші” — ті, хто не мають великого значення і до яких відносяться з поблажливістю, бо вони не мають ані влади, ані престижу — є дорогою, яку необхідно обрати, щоб жити у сопричасті з Ним.
Ставлячи дитину посеред спільноти учнів, Ісус прагнув, щоб вони самі погодились стати малими. Він це пояснює у повчанні, яке говорить: “Хто напоїть вас кухлем води, тому що ви Христові, — істинно кажу вам, — той не втратить своєї нагороди” (Мк 9:41).
Йдучи по всьому світу, щоб проголошувати Царство Боже, учні теж будуть “віддані у руки людські”. Вони ніколи завчасно не знатимуть, як їх приймуть. Проте вони будуть свідками присутності Бога, навіть для тих, хто просто зустріне їх зі склянкою води, не відносячись до них занадто серйозно.