Особистий шлях брата Роже починається з внутрішнього примирення. Ісус проголосив та виразив Своїм життям Божу любов до кожної людини без винятку. Знаючи, що Ісус довірив спільноті своїх учнів місію свідчити про цю любов, і що протягом століть ця спільнота розкололася на фрагменти, які були байдужими або навіть ворожими один до одного, ще у юному віці Роже запитував себе, що можна зробити, щоб спільнота відповідала своєму дорученню. Він усвідомлював, що сам по собі ніхто не зможе вирішити усі проблеми, богословські і не тілька, які розколюють тіло Христове, Церкву. У той же час, зіткнувшись з нагальною потребою проголошувати Євангеліє, вихід для нього був не в тому, щоб залишитися пасивним. Він дійшов такого висновку: потрібно почати з себе і розширити своє бачення Церкви, відкриваючи себе дарам віри, надії та любові, що переживаються християнами інших традицій.

Вибір брата Роже означав певне бачення церкви, що суттево відрізнялося від того, як її зазвичай сприймають інші люди. Ми схильні уявляти собі християнський ландшафт, що утворений різними різними конфесіями та деномінаціями, які існують поруч, кожна з яких вважає себе істинними послідовниками Христа. Троте таке людське бачення є оманливим. У Божих очах існує лише одна церква. Це реальність не конкуренції, а спільності. Всі, хто живе у спілкуванні з Богом через Христа приходять до того, щоб жити у сопричасті один з одним: “По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою” - говорить нам Христос (Івана 13:35).

Отже, замість того, щоб сприймати Церкву як безліч спільнот, які не мають ніякого стосунку одна до одної, нам необхідно змінити своє сприйняття на бачення єдиної реальності у процесі її створення (див. Ефесянам 4:15-16). Якщо частина християн краще розвинули певні аспекти Таємниці віри, то як ми можемо перейти до видимої єдності, не приділивши уваги дарам інших духовних сімей? У “Заклику до примирення” брат Алоїз вказує на деякі з цих дарів, якими історичні церкви жили протягом століть. Намагаючись відкрити та поглибити їх, ми готуємо зустріч, яка зробить церкву ще більш зрозумілою у світлі Євангелія, яке вона несе.

Народившись у протестантській родині, брат Роже повернувся назад до розділень шістнадцятого сторіччя та заново відкрив величну Католицьку традицію. З раннього віку він також був дуже уважним до скарбів віри Східної церкви. Вчиняючи так, він ніколи не хотів розірвати взаємини з будь-ким чи зрадити тих, хто передав йому віру. Будь-які ідеї “навернення”, тобто переходу з однієї деномінації в іншу, були для нього взагалі неприйнятними. Його завжди приваблювали слова Ісуса: “Я не руйнувати прийшов, але виконати”, і він намагався прискорити здійснення цього як у своєму особистому житті, так і у житті створеної ним спільноти.

Це примирення, вкорінене у сердці, звичайно не має залишатися лише внутрішньою реальністю. Якщо церква Христова не відновить видимої єдності, то як вона зможе показати шлях миру світу, який завжди стає жертвою конфліктів та розділень? Щодо цього брат Роже був переконаний, що така єдність не може стати просто плодом теологічних та дипломатичних домовленостей. В першу чергу вона має грунтуватися на молитві. У “Заклику до примирення” брат Алоїз запрошує усіх християн до “чувань примирення”, що проводяться кожні три місяця. Це робиться для того, щоб підкреслити, що Христос — це Той, хто об’єднує нас, запрошуючи нас увійти до спілкування між Ним та Батьком у Святому Дусі (див. 1 Івана 1:3; Івана 14:23). Тільки таке спілкування може запропонувати світу, розділеному на частини, запевнення у довговічному примиренні.