TAIZÉЗ 10 по 14 жовтня 2007 р. у Кочабамбі, в Болівії, відбулася зустріч латиноамериканської молоді, до якої парафії та родини цього міста і його околиць готувалися протягом декількох місяців. На зустріч зібралося 7000 учасників з різних регіонів Болівії, а також з усіх південноамериканських і деяких європейських країн. Цей „Лист з Кочабамби” на 2008 рік вперше було розповсюджено під час Європейської зустрічі в Женеві наприкінці грудня 2007 р.
Примирення, вогонь
Перебуваючи в Болівії разом з молодими людьми з усіх країн Латинської Америки, ми запитуємо себе: які шляхи надії ми можемо відкрити сьогодні?
Народи Болівії, попри їхні значні суспільні та етнічні відмінності, намагаються залишити позаду суперечки і взяти курс на встановлення більшої справедливості та миру.
В багатьох куточках землі нинішні напруження виникають через все ще незагоєні рани Історії. Де знайти зцілення, коли перед лицем несправедливості ми відступаємо, відчуваючи безсилля?
Молодь, що зібралася в Кочабамбі, продемонструвала, що зовсім не обов’язково розбіжності призводять до поділів і суперництва і що в розмаїтті криється передвістя взаємозбагачення і радості. [1]
В Болівії ми знайшли мужніх віруючих, котрі всім своїм життям свідчили про заклик Євангелії боротися, зберігаючи злагідне серце.
Біля джерел примирення
Ми черпаємо сили для боротьби і злагоди в серці з особистого сопричастя з живим Богом. Без духовного життя ми не змогли б подолати обраний нами шлях до кінця. В Бозі ми знаходимо радість і надію на повноту життя.
Хіба не Сам Бог зробив перший крок назустріч нам? Через прихід Ісуса, Бог вступає в достеменну взаємодію з кожною людською істотою. Бог, перевищуючи наше розуміння, попри все стає Кимсь дуже близьким.
З любові до нас, Бог забажав розділити з нами наше існування. Він став людською істотою. Більше того: віддаючи Своє життя на хресті, Ісус обрав Собі останнє місце. [2] Беручи на себе те, що відокремлює нас від Бога, Він приймає наше власне буття та всю повноту людської природи. [3] В обмін на це, Він наділяє нас Своїм життям. [4] Таким чином розпочинається преображення всього створіння. [5]
Такий взаємообмін з Богом стає для нас реальністю в молитві: через Свого Святого Духа Бог приходить, щоб оселитися в нас. Через Своє Слово і таїнства Христос віддає Себе нам. А ми, в свою чергу, можемо все підпорядкувати Йому. [6]
Хіба не так Христос приніс вогонь на землю, той вогонь, що вже палає в нас?
Поширювати дружні зв’язки, щоб охопити всіх
Ми не можемо укривати полум’я примирення. Воно освітлює той шлях, на якому ми покликані стати миротворцями чи то в своєму рідному краї, чи то далеко від нього. [7]
Досить збагнути, що робить для нас Бог, як це перемінить наші взаємини. Ми станемо спроможними до автентичного сопричастя з іншими, зможемо обмінюватися життєвим досвідом, а відтак щось давати і щось отримувати.
Євангелія пропонує нам зробити перший крок назустріч іншим, не чекаючи жодних гарантій щодо їхнього кроку у відповідь.
В деяких ситуаціях, особливо коли стосунки розірвано, примирення може здаватися недосяжним. В такому разі варто усвідомити, що прагнення примирення вже є його початком. Христос береться за те, що здається безнадійним, тож ми можемо ввірити Йому все те, що потребує зцілення. Це готує нас до того, щоб скористатися першою нагодою і зробити крок – яким би малим він не був – до послаблення напруженості.
Примирення може спричинити глибинне перетворення наших суспільств. Дух Воскреслого Христа оновлює лик землі. Давайте дозволимо цій силі воскресіння спонукати нас до поступу! Не опускаймо руки через складність проблем! Не забуваймо про те, що починати можна з дуже малого. [8]
Церковне сопричастя підтримує нас, Церква є місцем, де всі є друзями. [9] „Для нас Церква неначе матір, котра вислуховує своїх дітей. Вона радо приймає, вона втішає”. [10] Ці слова молодого латиноамериканця кидають нам виклик: чи знайдемо ми спосіб стати віддзеркаленням Божого співчуття?
Чи знайдемо ми спосіб вислухати інших саме в конфліктній ситуації? Тоді численні розколи були б не такими болісними. [11] Намагаймося стати на місце інших.
Чи знайдемо ми більш справедливий спосіб розподілення ресурсів? Давайте відважимося переглянути наш стиль життя і зробити його простішим, стати більш солідарними з нужденними і краще піклуватися про Створіння.
Чи будемо ми уважними до тих, хто бідніший за нас? Коли ми ділимося з ними, відбувається обмін життєвідчуванням: вони спонукають нас ставати щедрішими, а це вивільняє нас зі стану замкнутості в собі. Більше того: їхня нужденність допомагає нам примиритися з власною вразливістю. Виконуючи цей обов’язок, ми сприяємо поважанню гідності кожної людської істоти.
Чи дійдемо ми власне до прощення? Чи існує якийсь інший шлях, щоб розірвати ланцюг безперервних принижень? [12] Справа не в тому, щоб забути болісне минуле або закривати очі на вияви несправедливості в наші дні. Євангелія закликає нас піднестися над пам’яттю про рани, за допомогою прощення, і навіть бути вищими за усілякі сподівання на щось у відповідь. Таким чином ми здобудемо свободу Божих дітей.
Так, ми хочемо боротися, зберігаючи в серці злагоду, ревно прагнути до сопричастя та бути здатними поширювати наші дружні стосунки, доки не охопимо всіх.