Перша пропозиція - Подумайте разом над нашою подорожжю у вірі.
Що є сенсом нашого життя? Як впоратися зі стражданнями та смертю? Де нам знайти життєдайну радість?
Кожне покоління та кожна людина покликані віднайти відповіді на ці запитання.
Відповіді не можна вмістити у готові формули.
«А якщо Бог все ж існує...?» Питання про існування Бога не зникло з горизонту, проте те, як воно ставиться, радикально змінилося.
Те, що індивідуальність – це центральне поняття нашого часу, має свою позитивну сторону: збільшується цінність особистості людини, людська свобода та автономія.
Навіть у релігійних суспільствах довіра до Бога все менш і менш очевидна; вона вимагає особистого рішення.
«Бог єдиний, що має безсмертя, і живе в неприступному світлі, Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити не може» (1 Тимофія 6:16). Ці слова апостола Павла залишаються актуальними і сьогодні. Які висновки ми можемо з них зробити?
Давайте шукати разом, обговорювати це з іншими віруючими, агностиками та атеїстами! Розмежувальна лінія між вірою та сумнівами проходить між стількома ж віруючими, як і невіруючими.
Коли ті, хто шукає Бога, займають менш ствердні позиції у вираженні своєї віри, це не означає, що вони слабше вірять, а швидше те, що вони усвідомлюють Божу трансцендентність. Вони відмовляються ув’язнювати Бога у власних ідеях.
Якщо ніхто не може побачити Бога, то як перші християни могли стверджувати, що в Ісусі ми бачимо Бога? «Він є образ невидимого Бога», - пише той самий апостол Павло (Колосян 1:15).
Ісус єдиний з Богом, істинний Бог та істинна людина, без розділень або злиття. Скільки зусиль було докладено в ході історії, щоб уточнити значення цієї парадоксальної таємниці Бога! Вони не замінюють наших власних пошуків; вони є дороговказами на цьому шляху.
Всім, ким Він є і що Він робить, Ісус показує, що Бог є любов’ю. Він відкриває нам серце Бога. Бог не є владною силою, але Тим, Хто любить нас.
Перші християни свідчили, що Ісус воскрес із мертвих і що Він є в Богові. І Він приходить, щоб принести Боже життя, як скарб, в серця тих, кого Він зустрічає. Цей скарб є особистою присутністю; він носить ім’я «Святий Дух», який втішає та підбадьорює.
Імена «Отець», «Син» та «Святий Дух» вказують на те, що Бог є у сопричасті, відносинах, діалозі, любові... так що троє є одним цілим. Отже, християнська віра містить у собі настільки великий парадокс, що ми ніколи не зможемо опанувати істину у повній мірі.
Друга пропозиція - Шукаємо зустрічі зі Христом
Ісус не викладав теорію; Він прожив наше людське життя. Єдина відмінність була у тому, що в Ньому Божа любов сяяла без тіней.
Навіть за часів Його життя, багато людей ставилися до Нього з недовірою: «…казали, що він не при собі» (Марка 3:21), «… робився Богові рівним» (Івана 5:18).
Нікого не примушують вірити в Нього. Проте віра – це більше, ніж просто почуття. Це також раціональний вчинок; можна прийняти добре обдумане рішення мати віру у Христа.
Що робить Ісуса гідним довіри? Чому, вже дві тисячі років, у Нього так багато послідовників? Хіба це не Його смиренність? Він нікого ні до чого не зобов’язував. Він просто йшов до всіх людей, розповідаючи їм, що Бог близько.
Він довіряв тим, кому суспільство відмовило у довірі. Він відновлював їх гідність. Він сам погодився бути зневаженим та виключеним, тільки щоб не відмовити у Божій любові бідним та виключеним.
Ми можемо зустрітися зі Христом, читаючи історію Його життя у Євангелії. Він досі запитує нас: «А ви за кого Мене маєте?» (Матвія 16:15). І Він сказав нам, що Він роздає Себе нам у Євхаристії.
Ми можемо зустрітися з Ним у спілкуванні з тими, хто вірить в Нього, коли наші церкви – це гостинні спільноти.
Наступного року ми будемо шукати практичні шляхи для того, щоб видима єдність всіх, хто любить Христа, стала реальністю.
Ми можемо зустрітися з Ним у найбідніших. У Ісуса була особлива любов до них.
«Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Матвія 25:40). Ми б хотіли підтвердити правдивість цих слів Христа нашою зустріччю у 2015 році.
Ми можемо зустрітися з Ним, коли дивимося на свідоцтво людей, які покладаються на Нього.
Давайте підемо, поодинці чи з іншими людьми, щоб зустрітися та поспілкуватися з жінками та чоловіками, життя яких змінилося завдяки зустрічі зі Христом.
Або ж давайте разом прочитаємо історії з життя свідків віри: Франциска Ассизького, Жозефіни Бахіти, Дітриха Бонхеффера, Матері Терези, Оскара Ромеро, Олександра Меня та багатьох інших.
Всі вони дуже відрізняються один від одного, кожен з них мав свої унікальні дари. Ми не повинні намагатися копіювати їх життя, але прагнути побачити, як довіра до Христа перемінила їх.
Всі вони помилялися. Проте кожен з них говорив з Богом у молитві, навіть коли переживав внутрішню темряву. Дружба зі Христом робила їх вільними, а через це в них могло розквітнути все найкраще.
Третя пропозиція - Шукаємо, як покладатися на Бога
Вірити в Бога, довіряти Йому – означає покладатися на Нього. Якщо ми віримо, то це не означає, що ми можемо все пояснити чи матимемо легше життя, але віднайдемо опору та відправну точку.
Це означає залежати не від наших успіхів чи поразок, а отже від самих себе, а від Іншого, хто любить нас.
Ніхто не може прожити життя, не покладаючись на щось, відтак, у цьому значенні, кожен у щось вірить. Ісус запрошує нас покластися на Бога так, як Він це зробив і тому що Він це зробив. Він вчить нас молитися: «Отче наш, що на небі».
Поклоніння у тиші живить вдумливість та розуміння. Але ще більш важливим є те, що воно дає нам місце перед та всередині таємниці Бога.
Виділяючи моменти для «суботи», тобто часу, коли ми зупиняємось і нічого не робимо, пропонуючи свій час для того, щоб відкрити церкву поруч на кілька годин в тиждень, помолитися разом, приєднатися до помісної церкви кожного тижня, щоб згадати смерть та воскресіння Христа… через усе це ми дозволяємо Богу знаходити місце у нашому повсякденному житті.
У кожної людини є внутрішнє життя, де світло та тіні, радості та страхи, довіра та сумніви перемішуються. Там також можуть траплятися дивовижні перемоги.
Коли ми знаємо, що нас люблять або коли ми любимо, коли ми переживаємо зв’язки дружби, чи коли краса творіння або творчість людини торкається нас, ми вражені тим, що життя є дійсно прекрасним. Ці миті можуть захоплювати нас зненацька; вони можуть приходити до нас навіть серед страждань, як світло, що проливається невідомо звідки.
В такі миті, у простоті, ми можемо бачити присутність Святого Духа у нашому житті.
У нас час, коли у багатьох є досвід зламаних відносин чи неочікуваних змін у житті, відносини зі Христом можуть надати послідовності та смислу.
Віра не призводить до зникнення наших внутрішніх суперечностей, проте Святий Дух допомагає нам жити у радості та любові.
Четверта пропозиція - Будьте відкритими без страху до майбутнього та до інших.
Переконання у вірі не зачиняють нас всередині себе. Довіра до Христа відкриває в нас довіру до майбутнього та до інших людей. Вона допомагає нам зустрічатися з проблемами нашого часу та нашого власного життя з мужністю.
Віра – це як якір, який міцно прикріплює нас до майбутнього у Богові, у воскреслому Христі, з яким вона міцно пов’язує нас. Євангеліє не залишає місця для спекуляцій про життя після смерті, але пропонує нам надію, що ми побачимо Христа, який вже є нашим життям.
Віра веде нас до життя без страху перед майбутнім чи перед іншими.
Довіра віри не є наївною. Вона усвідомлює зло, що присутнє у людстві та навіть у наших власних серцях. Але вона не забуває, що Христос прийшов для всіх.
Довіра до Бога народжує в нас новий погляд на інших, на світ та на майбутнє – ми можемо дивитися із вдячністю та надією, уважністю до краси.
Довіра до Бога звільнює нас для творчості.
І тоді ми можемо співати разом з Святим Григорієм, який жив у четвертому сторіччі: «Ти понад усім, який розум може збагнути Тебе? Всі істоти звеличують тебе. Бажання всіх линуть до тебе».
