В одній із приміток у листі з Кочабамби ми можемо знайти наступні слова: “Наш Господь Ісус Христос, через свою безкінечну любов став таким, як ми, щоб і ми могли стати на його подобу”. Особа Іринея нас особливо захоплює, тому що через нього ми наближаємося до перших вірян, перших християн. Він народився у другому столітті та виріс у місті Смирна, на західному березі Туреччини. Тут він слухав проповіді літнього єпископа Полікарпа, який в свою чергу був учнем апостола Івана. Пізніше Іриней став другим єпископом Ліона, французького міста, неподалік Тезе.
Іриней був одним з перших вчителів Церкви, надавши своїм ідеям систематичної форми. Найважливіший його текст, “Проти єресей”, читати дуже важко. І все ж ми можемо відчути, що він хотів звернути увагу на ідеї, які також важливі для нас. В серці його віри є переконання в тому, що невидимий, незбагненний Бог, творець світу, так полюбив людство, що став такою ж людиною, як і ми. Ставши людиною на ймення Ісус, Бог захотів поділитися з кожною людиною своїм вічним життям таким чином, щоб не зламати людську природу, не
покладати на неї непосильний тягар, але довести її до повноти. Все, чим ми є, було створено з самого початку для повноти, яку ми не можемо навіть уявити, через спілкування з Богом.
Іриней написав одну дивовижну фразу, яку часто цитують: “Життя в людині — це слава Божа; життя людини полягає в тому, щоб Бачити Бога.” В іншому перекладі ця фраза звучить: “Слава Господня — це жива людина; та життя людини полягає в тому, щоб споглядати Бога” (Проти єресі, Книга 4, 20:7). Те, що є настільки привабливим у текстах Іринея - це поняття “життя”, адже, безумовно, кожна людина хоче жити по-справжньому і відкрити для себе шляхи більш повного і справжнього життя. Якщо стільки людей сьогодні розмовляє про “відчуження” та “абсурдність”, так це тому, що вони усвідомлюють, що в житті не вистачає чогось важливого, чогось, що слід шукати за межами або скоріше замість миттєвих “задоволень”, які нам пропонує теперішнє, орієнтоване на споживання, суспільство. Ми запрошені до участі в житті, яка є любов’ю, що Бог прагне поділитися з усіма; як часто говорив брат Роже: "Бог може тільки любити."
Любов, як для Бога, так і для нас, завжди означає самовіддачу. Для Іринея Різдво було ключем до сенсу життя, не лише красивою історією народження дитини: “Для того Слово Господнє стало людиною і той, хто був Сином Божим став Сином чоловічим, щоби людина, прийнята в Слово та всиновлена, могла стати сином Божим.” (Проти єресі, Книга 3, 19:1). Це звучить, звісно, зовсім неможливо. Будь-яке визначення “Бога” обов’язково повинно полягати у підкресленні того, що Бог абсолютно інший, інший, несхожий на нас або на будь-що, що ми могли б уявити. З іншої сторони, визначаючи, що таке людина, ми практично завжди говоритимемо про свою обмеженість, бідність та вразливість, а також нашу смертність, яка кидає виклик кожному пошуку кінцевого сенсу.
Основна думка Іринея полягає в дуже простому, надзвичайно дивному твердженні, яке ми можемо прочитати на початку Євангелія від Івана: “Слово стало плоттю”. Або ж, у формулюванні Іринея: “Єдиний істинний та вірний Вчитель, Слово Боже, наш Господь Ісус Христос, через свою трансцендентну любов, стався таким, як ми, щоб і нас зробити Собою в повноті” (Проти єресі, Книга 5, передмова). Перші християни мали чітким розумінням єдності всього. Ми, люди, є єдині зі всім матеріальним світом. Все, що існує, створюється та зберігається в житті завдяки любові Бога, творця світу. Те, що через бездонну прірву між Богом та фізичним світом був перекинутий міст і в цьому світі знайшлося місце для людей, не було випадковістю; все це було планом і наміром Божої любові з самого початку. Нас люблять такими, якими ми є, заради того, ким ми можемо стати через пропоновану Богом причастя Йому. Розділяючи світло вічної любові Бога, ми відкриваємо, що справді ми всі створені для життя, яке ми ніколи не могли собі уявити.