Так багато людей шукають сенс у своєму житті. Вони шукають щось більше, ніж легкі й прості обіцянки, які так часто заповнюють наші екрани. Хіба люди не створені для якоїсь реальної мети? Що може допомогти нам її віднайти?

Коли ми намагаємося жити, довірившись вірі, ми іноді запитуємо себе: чого Бог хоче від мене? У нас так багато бажань. Який шлях я можу пройти разом з Богом?

Протягом минулого року до Тезе приїжджали молоді люди з України, Палестини, Лівану, Нікарагуа, М’янми та інших місць, де тривають війни та конфлікти. Їхня віра та прагнення справедливого і тривалого миру стали для нас джерелом натхнення. Ми також слухали свідчення людей, які працюють у Газі або мають там родичів. Ми бачимо біль тих, чиї близькі перебувають у полоні, і чуємо плач тих, хто прагне справедливості в умовах репресивних режимів.

Я також провів деякий час із братами нашої спільноти Тезе, які живуть у невеликих братствах у Бразилії та на Кубі. Бразилія досі страждає від наслідків рабства та великої нерівності. Проте є люди, які відмовляються здаватися; вони боряться, щоб бути поруч із найбіднішими. Я маю на увазі, зокрема, спільноту в місті Сальвадор, де бездомні люди ночують у церкві та допомагають одне одному.

На Кубі я побачив мужній народ, який стикається з величезними труднощами. Я зустрів бабусю, яка віддала всі свої заощадження, щоб її онук мав все необхідне для початку навчального року. Його мати, як і багато інших кубинців, покинула країну в пошуках кращого майбутнього.

У багатьох місцях люди замислюються над питанням: як я можу використати дану мені свободу, щоб висловити солідарність з тими, хто страждає? Вони шукають способи, як втілити своє бажання любити і піклуватися, надаючи сенс своєму життю через допомогу і служіння.

У нашому світі так багато краси, але й так багато несправедливості. Яке моє місце у всьому цьому? Що від мене очікують? Це питання я часто відчуваю у своєму серці, стикаючись зі складністю життя та виборами, які мені доводиться робити.

У Євангелії від Івана перші слова Ісуса звучать так: «Чого ви шукаєте?». Я поділився цим питанням із групою з шести молодих волонтерів у Тезе, які приїхали з шести різних країн, розташованих на чотирьох континентах. Те, що написано далі, натхненне тим, що вони мені розповіли.

Їм та всім волонтерам, які допомагають в організації зустрічей у Тезе, проводячи час з нашою спільнотою, щоб молитися і краще зрозуміти заклик Христа у своєму житті, я хотів би сказати «дякую».

frère Matthew

 

У пошуках тиші

Після тижня, проведеного в Тезе, на запитання про те, що було для них найважливішим, багато молодих людей відповідають, що це досвід тиші. У світі, який є гіперпідключеним, залежним від комунікацій і постійно перебуває в русі, це може здатися дивним.

Коли ми знаходимо час і відключаємося від нескінченного потоку інформації, іноді саме в тиші ми по-справжньому зустрічаємося з собою і також відкриваємо для себе більш глибоку реальність.

У прекрасному творінні Бога звук вітру, дзюрчання струмка і спів птахів можуть огорнути нас і привести до внутрішньої тиші, де спілкування з усім, що існує, стає відчутним. Зоряна ніч може наповнити нас захопленням.^*

Ісус прийшов у світ у тиші:^* «Слово сталося тілом і оселилося між нами»^*. Той, хто був з Богом і був Богом до початку всього, прийшов до нас через скромне і смиренне народження в тиші ночі:^* світло, яке світить у темряві.

І тому ця тиша не є порожньою. Вона стає місцем зустрічі. У тиші ми не самотні. Але нам важко з нею, бо наш розум заповнений безліччю речей. Як сказано в Правилі Тезе: «Якщо ваша увага розсіюється, повертайтеся до молитви, відразу ж як ви помітили своє відволікання, не нарікаючи на це»^*.

Багато століть тому хтось молився: «Моє серце говорить про Тебе: «Шукай Божого обличчя!» Твоє обличчя, Боже, я буду шукати».^* У тиші нашого серця, чи будемо ми знову і знову шукати Бога?

Молитва часто є насамперед бажанням,^* тихим прагненням миру в присутності Бога. Коли ми не знаємо, як молитися, Святий Дух є поруч, молячись у нас у зітханнях, занадто глибоких, щоб висловити їх словами.^* Слухаючи найглибшу частину свого серця, ми можемо усвідомити, що саме там мешкає Святий Дух. Я стикаюся з собою і з Богом, який дихає в мені.

Живий Боже, навчи мене шукати Тебе в тиші мого серця, в красі творіння, в слуханні Твого Слова, в прийнятті Твоєї смиренної присутності.

Чи можемо ми взяти на себе зобов’язання щодня приділяти час мовчанню і входженню в присутність Бога? Можливо, для початку можна почати з п’яти хвилин. Почніть з читання короткого уривка з Біблії, або подякуйте за те, що отримали протягом минулого дня; або знайдіть час, щоб просто бути.

 

У пошуках шляху

Тиша робить можливим справжнє розпізнавання. Коли ми шукаємо, яким шляхом піти, тиша дозволяє нам прислухатися до найглибших почуттів у нас. Нам також потрібна внутрішня свобода, щоб ми могли зробити відповідальний вибір. Така свобода передбачає прийняття наших обмежень, але без страху: страх ніколи не є хорошим порадником, а Бог ніколи не примушує наші серця.

Кожен прагне відчуття приналежності та певної форми безпеки. І коли ми шукаємо правдивий, автентичний спосіб життя, іноді саме інші люди можуть допомогти нам знайти те, ким ми є насправді. Завдяки іншим ми можемо з подивом відкрити для себе те, чого не змогли б знайти самостійно.

В Євангелії від Івана двоє молодих людей перебувають у долині Йордану зі своїм вчителем, Іваном Хрестителем, якому вони довіряють. Не бажаючи тримати їх біля себе, він направляє їх до іншого, до Ісуса. І вони йдуть за ним.

Коли Ісус їх бачить, він запитує: «Чого ви шукаєте?» Коли вони відповідають: «Учителю, де ти живеш?», він каже їм: «Прийдіть і побачите».^*

Ці два питання підсумовують процес пошуку і відкриття напрямку для життя з Христом. Починаючи з наших власних бажань, з вираженням нашого прагнення до кращого життя – « Чого ти шукаєш?» – ми продовжуємо стикатися з ними в особі Ісуса – «Учителю, де ти живеш?»

Ісус, який запрошує нас «Прийдіть і подивіться», є лагідним і смиренним серцем, і він любить нас безумовною, надійною і незмінною любов’ю. Чи наважуся я відповісти на його запрошення, незважаючи на свої вагання і навіть сумніви?

Ісусе Христе, покажи мені шлях і зроби мене готовим йти ним.^*

Хто є тими людьми, які вказують мені шлях до Христа? Приділіть хвилинку, щоб подякувати їм.

 

У пошуках радості

Один з наших волонтерів розповів мені: «У моїй країні молоді люди намагаються вижити у світі, який пропонує все, але в глибині душі вони відчувають страх, тривогу і депресію, які домінують».

Ми оточені обіцянками радості. Але багато з них не приносять тривалої радості, а дарують лише короткий момент задоволення.

Радість виривається з глибини душі, коли ми усвідомлюємо, що нас люблять такими, якими ми є. Коли ми розуміємо, що радість – це дар, а не щось, на що ми можемо претендувати, ми відчуваємо, що готові її прийняти. Тоді ми більше не намагаємося її здобути силою, а легко рухаємося вперед.

Ісус разом зі своїми друзями був запрошений на весільне свято,^* і через деякий час вино закінчилося. У цей момент чогось не вистачає: Ісус перебуває серед бідних. Зустрівши їх у їхній бідності, він дає їм те, що перевищує їхні очікування. Він бажає їм радості і робить усе, щоб це стало можливим.^*

Я пам’ятаю, як багато років тому я був у Калькутті, в материнському домі Місіонерів Милосердя. На стіні висіла цитата Матері Терези, яка нагадала мені, що Бог приймає нас з нашою слабкістю і не вимагає від нас досконалості. Нам не потрібно завжди бути сильними.

Наша внутрішня бідність може змусити нас турбуватися про те, що ми недостатньо хороші. Це часто змушує нас приховувати те, ким ми є насправді, в глибині душі. Але якщо ми дозволимо собі стояти перед Христом з порожніми руками, Він прийде, щоб наповнити їх, поступово перетворюючи цю бідність.

Навіть у моменти, коли ми відчуваємо смуток, а радість здається далекою, можна згадати, як Ісус говорив про радість, яку ніхто не зможе відібрати.^*

Милосердний Боже, ми хочемо прийняти Твою радість, в якій би ситуації ми не перебували. Коли ми розуміємо, що Ти любиш нас і відкриваєш нам шлях до життя, яке ніколи не закінчиться, радість виринає з глибини нашої душі.

Подумайте, що ми можемо зробити, щоб принести радість іншим людям. Зустрічайтеся з людьми особисто, а не тільки віртуально. Іноді, надаючи іншим скромну допомогу, я отримую набагато більше, ніж очікував, особливо коли бачу радість на обличчях тих, кому допомагаю.

 

У пошуках сенсу

У кожному з нас є внутрішня спрага знайти сенс. Де ми можемо втамувати цю спрагу? У нашому напруженому житті десь всередині нас є тихий голос, який шепоче, що нас люблять.

Лідеp на ім’я Никодим, який шукав справжнього сенсу в своєму житті, почув про Ісуса.^* Він прийшов вночі, щоб зустрітися з ним і знайти спосіб висловити свої думки словами.

Наші найглибші питання про віру, життя і смерть, сенс і мету часто залишаються невисловленими. Але доки вони не будуть висловлені, щось у нас залишається незадоволеним, як це було у випадку з Никодимом.

У пошуках відповідей, чи будемо ми слідувати за своїми питаннями, поки вони не приведуть нас до джерела життя? Ми можемо не знайти всіх відповідей на свої питання, але коли ми наважуємося слідувати за Христом, ми можемо дійти до точки, де нам доведеться довіритися Богові з цілковитою певністю, ясною довірою.^* Тоді ми відкриваємо для себе всеохоплюючу та всеосяжну Божу любов і доброту.

Сенс життя Ісуса полягав не в тому, щоб судити людство, а в тому, щоб кожна людина зрозуміла, що вона глибоко люблена Богом. Він прийшов, щоб показати нам шлях до ще більшої справжньої любові. У цьому полягає його таємниця.

Никодим крок за кроком наближався до світла. Через рік або два після зустрічі з Ісусом у вечірню пору, він відкрито став на його захист перед владою в Єрусалимі.^* Кілька місяців по тому, коли Ісуса розіп’яли на хресті, він проявив велику мужність.^* Він наважився приєднатися до групи друзів Ісуса. Його мужність привела його до спільноти.

Веди, ласкаве світло, серед всепоглинаючої темряви, що оточує мене, веди мене далі... Я не прошу бачити перспективу, яка є так далеко від мене; мені достатньо одного кроку.^*

Спробуйте організувати зустріч, на якій кожен учасник розповість про те, як він знаходить сенс у своєму житті. Для декого це може бути віра, для інших – певні дії, а ще інші можуть мати більше питань, ніж відповідей. Таке спілкування та уважне слухання можуть бути способом взаємної підтримки. Якщо це доречно, зустріч можна розпочати піснею- молитвою, що закликає Святого Духа, а закінчити молитвою подяки.

 

У пошуках справедливого світу

Несправедливість – чи то екологічна руйнація^*, нерівність, насильство, репресії чи війна – викликає цілу гаму емоцій: обурення, гнів, смуток, а іноді й відчай. Але коли ми справедливо вирішуємо боротися проти неї, чи не існує небезпека зациклитися на власних думках і не бачити нічого іншого?^* Існує навіть ризик стати в’язнями власного алгоритму і потрапити в пастку поляризації, яка загрожує нашим суспільствам.

Давайте вийдемо за межі власних уявлень і дозволимо іншим точкам зору, що відрізняються від наших, кидати нам виклик, навіть якщо неможливо дійти згоди.

Іноді нам потрібно бути готовими сприймати складні реалії, для яких, здається, немає рішення.^* Слухати історії з різних боків може бути важко, але не чути їх було б несправедливо.

Після вечірньої молитви в церкві в Тезе молода жінка сказала мені: «Я повинна визнати насильство, яке існує в мені, але також тримати його поруч із моєю потребою в роздумах». Я вважаю це дуже звільняючим. Замість того, щоб придушувати це почуття або вдавати, що його не існує, вона поставила його поруч зі своєю спрагою Бога.

Існує небезпека, що руйнівні сили, які є в кожному з нас, можуть заволодіти нами. Так легко демонізувати людей, навіть цілі народи. Тоді ми ризикуємо потрапити у вир насильства і продовжувати його. Роздуми – молитва – відкривають нас для іншого виміру, приводячи нас до примирення з тим, що ми несемо в собі, і до пошуку шляхів побудови мостів.

Святий Дух є там, щоб вести нас шляхом, на якому ми можемо приймати сміливі рішення. Брат Роже, який започаткував наше спільнотне життя в Тезе, говорив про творчу силу миротворців^*, яка дозволяє їм не піддаватися спокусі зійти з шляху Євангелія.

Ісус уособлює світ справедливості та правильних стосунків, який Євангелія називають Царством Божим. Але він розгнівався і перевернув столи продавців та міняйлів у храмі, щоб звільнити місце для Бога.^* Ісус рішуче виступив проти релігійного лицемірства, але він також був здатний прийняти такого релігійного лідера, як Никодим. Він був знайомий з фарисеями і приймав їхню гостинність,^* але також ділив трапезу з людьми, ізольованими та виключеними з суспільства. Він мав незмінну любов до загублених овець свого народу Ізраїлю,^* але також захоплювався вірою римського офіцера і зцілив його дитину;^* і дозволив собі бути викликом віри язичницької жінки, яку зустрів під час подорожі за кордон.^*

Ризикуючи налагодити стосунки з людьми, які були іншими,^* Ісус зміцнював довіру і втілював Божу силу примирення.

Якщо ми знаємо, що світло світить у темряві і що завдяки простим жестам людської доброти любов Божа може перемогти, то ми отримуємо свободу діяти.

Христе Ісусе, у своєму земному житті Ти не вагався викривати несправедливість, але прагнув налагоджувати стосунки з тими, кого зустрічав на своєму шляху. Збільш нашу жагу до подолання розбіжностей, що розділяють людей і народи, щоб справедливість процвітала на землі.

Які конкретні кроки ми можемо зробити, щоб побудувати мости там, де існує розбрат? Одній людині важко діяти самостійно. Поміркуйте разом з іншими; об’єднайте ідеї; як група зверніться до тих, хто перебуває на маргінезі, на узбіччі суспільства. Що означає слухати людей, які мають інші думки, ніж ми, розуміти їхні страхи, зберігаючи при цьому власні євангельські цінності?

 

У пошуках спільноти

Одна із волонтерок у Тезе сказала мені: «Я хочу жити відповідно до своїх цінностей і цінностей Євангелія. Коли я приймаю рішення, я запитую себе: чи є це прийнятним для інших, для планети, а також для мене? Ми хочемо побудувати кращий світ».

Спільнота з ближніми та іншими людьми, зі створінням, з Богом – після ізоляції, спричиненої пандемією, чи готові ми відбудувати світ спільноти,^* світ, де ми би піклувались один про одного а також про Боже творіння?^* Все пов’язане між собою; ми всі належимо одне одному в нашому спільному домі, створінні, яке було даровано нам Господом.

Біля Хреста спільнота Ісуса розпалася. Юда зрадив його. Петро зрікся його. Більшість його друзів втекли. Вся праця Ісуса, спрямована на побудову життя в любові та спілкуванні, на прийняття всіх, здавалося, закінчилася. Він ризикнув, будучи готовим віддати своє життя навіть за тих, хто його зрадив. Але в найтемніший момент спільнота відроджується біля підніжжя Хреста.^*

Згідно з Євангелієм від Івана, чотири жінки і один чоловік залишаються з Ісусом до самого кінця. Без слів, вони просто там. Вони стають свідками співпричастя та співпричетності, яку Ісус продовжує створювати, навіть коли нічого вже не здається можливим.

Ворожість та відкинення руйнують людську єдність. На хресті Ісус бере на себе цю ворожість і відкинення, відновлюючи єдність навіть у момент найбільших страждань.^*

Біля Хреста Ісус віддає свого улюбленого учня своїй матері як ще одного сина, а той, уособлюючи всіх майбутніх учнів, яких Ісус любить, бере її до свого дому. Формується і створюється нова родина: спільнота віруючих в Ісуса, Церква – народжена не людським чином з тріумфу і перемоги, а з любові, яка більша за німу тишу страждання. Хто міг би бути виключений з такої спільноти?^*

У Церкві ми покликані стояти разом із тими, хто страждає, із жертвами несправедливості.^* Ми - всі люди, покликані приймати одне одного в справедливості та чесності, де поважається свобода та цілісність кожної людини.

Ісус завершує свою працю, помираючи напередодні суботи, сьомого дня тижня,^* так само, як Бог завершив свою працю творіння на сьомий день, побачивши, що все «було дуже добре».^* Дарунок Ісуса, який він робить, поклавши своє життя на хресті, є початком нового творіння. Він помирає насильницькою смертю, але з його тіла^* витікають «потоки живої води»,^* вода, яка є нічим іншим, як Святим Духом, що оновлює обличчя землі.

Тіло Ісуса покладено в новій гробниці в саду, саду - яким має стати наша земля.^* І в тиші сьомого дня, що настає після цього, зранене творіння, частиною якого є також і ми, і яке довірено нашій опіці, починає своє таємне переображення.

Христе Ісусе, Ти віддав своє життя за кожну людину і показав нам, наскільки Ти готовий віддати себе за нас. Нехай ми стоїмо біля Твого Хреста разом з Твоєю матір’ю Марією і Твоїм улюбленим учнем і приймемо те, що Ти до нас говориш.

З ким нас просять стояти? Як ми відчуваємо спільноту? Студенти можуть жити разом в одному будинку, молитися і спільно їсти, особливо це стосується іноземних студентів; інші збираються щотижня в чиємусь домі. Приймайте тих, хто відчуває себе чужим, відкинутим чи ізольованим, долаючи почуття несправедливості простим способом.

 

У пошуках миру

Ми прагнемо миру – внутрішнього миру і миру в цьому світі, який так любить Бог. «Почніть роботу над миром у собі, щоб, досягнувши миру, ви могли принести мир іншим»,^* –сказав віруючий IV століття.

Коли Ісус зустрічається з Марією Магдалиною у саду вранці у Великдень, він запитує її: «Чому ти плачеш? Кого ти шукаєш?»,^* Її сльози перетворюються на радість, коли вона усвідомлює, що той, кого вона так чекала, не був переможений смертю. І Ісус посилає її поділитися тим, що вона бачила і чула, з іншими його друзями.

Незабаром після цього, коли Ісус зустрічає їх, а вони все ще сповнені страху, його перші слова звучать: «Мир вам!»^*. Входячи в їхній страх, він відкриває їм мир своєї присутності. Вдихаючи у них Святого Духа, він покладає на них відповідальність за продовження його справи примирення.

Мир, який Ісус обіцяв їм перед смертю, «мир, якого світ не може дати»^*, є набагато більшим, ніж просто відсутність конфліктів. Біблійне слово «shalom» включає в себе значення відновлення та цілісності. Це мир Божий, довірений нам, щоб ми могли його плекати та розвивати.

Коли ми допомагаємо іншим відкрити для себе свободу і мир, які їм пропонуються, коли ми робимо все, що в наших силах, щоб зруйнувати бар’єри ворожості або стіни, які утримують їх в обмеженому просторі, тоді ми беремо участь у житті самого Бога. І коли ми дивимося на творіння із трепетом серця, подивом і вдячністю і проявляємо турботу про нього, чи не йдемо ми тим самим шляхом?

Усі ми маємо потребу зануритися в мир, який Воскреслий Христос обіцяє кожному з нас. Таким чином ми можемо разом подорожувати і супроводжувати одне одного, сіючи надію^* крок за кроком. Навіть через найпростіші жести, чи будемо ми прагнути стати знаками примирення, паломниками миру, кожен по-своєму, там, де Бог нас поставив?

Прислухайтеся до голосів тих, хто страждає від смертельних конфліктів або від насильства, з яким ми стикаємося в наших суспільствах. Підтримувати контакт з людьми, які живуть у зонах воєнних дій, може бути одним із способів зробити це. Підтримуйте тих, хто бореться за справедливість у країнах з репресивними режимами або урядами, які сприяють війні. Чи готові деякі з цих людей поділитися своїми свідченнями? Підготуйте молитовні чування за мир і поділіться деякими з цих свідчень. Прислухайтеся до того, що Святий Дух говорить нам сьогодні.

Благослови нас, Боже любові. Через Святого Духа завжди направляй наші кроки, коли ми йдемо з Воскреслим Христом. Нехай ми завжди прагнемо бути паломниками надії, паломниками миру.