Посеред багатьох учнів, які слідували за ним, Ісус визначив дванадцятьох, які б були найближчими до нього, для того, щоб розділити та продовжити його місію. Він дуже серйозно віднісся до формування цієї групи дванадцятьох апостолів, молячись всю ніч напередодні вибору.
Проте, в певний момент, Ісус усвідомив, що один з дванадцятьох, Юда, змінив своє ставлення. Ісус зрозумів, що Юда став віддалятися від нього, і навіть побачив, що той збирався "видати його", як це зазначено у Євангеліє. Відповідно до Євангеліє від Йоана, Ісус зрозумів, що відбувалось, ще у Галілеї, задовго до подій у Єрусалимі, які мали привести його на хрест (Йн 6:70-71). Тоді чому він не прогнав його? Чому він тримав його біля себе до кінця?
Підказка знаходиться у словах використаних Ісусом, коли він говорить про обрання дванадцятьох апостолів. "Хіба я не вибрав вас дванадцятьох?"(Йн 6:70; див також 13:18.) Дієслово "вибрати" є ключовим словом в історії Біблії. Бог вибрав Авраама, потім вибрав люд Ізраїля, щоб вони стали вибраним народом. Бог робить вибір, згідно з яким формується люд Божий, з яким Він укладає союз. Нерозривним цей союз робить те, що Бог вибирає любити Авраама та його нащадків навіки. Апостол Павел прокоментує це так: "Дари Божі і покликання незмінні. " (Рим 11:29).
Саме тому, що Ісус обрав дванадцятьох так, як і Бог вибрав свій народ, він не міг прогнати Юду, навіть коли усвідомив, що той збирався його зрадити. Він знав, що мав любити його до кінця для того, щоб показати, що вибір Бога не скасовується. Прокори, а особливо Осія та Єремія, говорили від імені Бога, зраненого та приниженого зрадами свого народу, проте Він ніколи не переставав любити їх вічною любов’ю. Ісус не міг чинити по-іншому: принижений зрадою одного з найближчих товаришів, він все одно продовжував показувати йому свою любов. Нахилившись перед учнями, щоб помити їм ноги, він став слугою для всіх, включаючи Юду. І саме з Юдою він розділив кусень хліба, шматок палкої любові, яку учень забрав з собою у свою ніч (Йн13:21-30).
Прагнучи бути вірним Отцю – Богу, який обрав Авраама та Ізраїль, Богу пророків – Ісус не міг зробити нічого іншого, як залишити Юду поблизу себе до кінця. Він продовжував любити Юду навіть коли той був покритий мороком. "І світло світить у темряві" (Йн1:5). У Євангеліє говориться, що Ісус "був прославлений" у момент, коли дав свою любов Юді, коли він безмежно любив його, не отримуючи нічого взамін (Йн 13:31). У найтемнішій ночі образи та ненависті Ісус проявив неймовірне сяйво Божої любові.
Чому мотиви Юди дуже стримано викладені у Євангеліє?
Вражає те, що перші християни не приховали, що один з дванадцятьох апостолів передав Ісуса у руки жорстокої влади. Цей факт зароджує сумніви стосовно особистості Ісуса: чи не помилився він у виборі одного з товаришів? Одночасно, дивує те, що у Євангеліє майже нічого не зазначається стосовно мотивів Юди. Чи був він розчарований, коли дізнався, що Ісус не є Месією з політичною програмою за рівноправність? Чи думав він, що діє в інтересах свого народу, руйнуючи кар’єру Ісуса? Існують припущення, що він був мотивований спокусою винагороди; інші ж говорять, що це був вираз любові, щоб допомогти Ісусу віддати своє життя...
Про причини того, що зробив Юда у Євангеліє говориться лише двіччі. Спочатку це – згадка про диявола. "Диявол вклав у серце Юди намір зрадити його" (Йн 13:2). Однак, це лише поглиблює таємничість. Диявол, чи сатана, – це той, хто протидіє, критикує або ганьбить. Ісус помітив почуття образи, що зародилось у серці Юди, і безповоротно вкорінилось там. Проте немає жодних посилань, ні слова про сам факт його існування.
У другому випадку, це – згадка про Святе Писання. Ісус сказав стосовно зради Юди наступні слова: "щоб збулося Писання: Хто їсть зо мною хліб, той п’яту свою підніс на мене. " (Пс 41:9, процитований у Йн 13:18). Важливо правильно зрозуміти значення даного посилання на Святе Письмо. Євангеліє не є таким собі сценарієм, де наперед зазначені ролі акторів. Кожен, хто уважно читає Біблію, добре знає, які вибори нам пропонуються та наскільки кожен має бути відповідальним за них.
Цитуючи вірш з псалму "Ба навіть друг мій, що жививсь моїм хлібом, і той наставив п’яту на мене" (Пс 41:10), Ісус не мав на увазі, що Юда не міг вчинити по-іншому, а скоріше те, що Бог залишається головним актором у тому, що відбувається. Бог діє навіть у драмі зради. Оскільки, якщо через Юду збулось Писання, це значить, що Божі наміри втілюються дивним чином. Бог довершує своє слово, за чим його вислав (Ісая 55:10-11). Посилання на Святе Писання дозволяє нам довіряти Богу навіть у ночі, навіть коли те, що відбувається, незрозуміле нам.
Якщо образа та ненависть Юди залишаються незрозумілими, то Ісусова любов "до кінця" ще більше є поза будь-яким розумінням.
Мотиви Юди так обережно викладені у Євангеліє для того, щоб поглибити нашу віру, а не просто задовольнити нашу цікавість. Євангеліє не роз’яснює безодню темряви драми Юди; вони розкривають неосяжну та незбагненну глибину Божої любові.
