11 Одного дня під вечір Давид, уставши з своєї постелі й проходжуючись по покрівлі царської палати, побачив із даху жінку, що купалась. Була та жінка вельми гарна. І послав Давид розпитатись, хто та жінка. І йому відповіли: “Це Ветсавія, дочка Еліяма, жінка Урії, хеттита.” Тоді Давид послав за нею посланців, і як вона прийшла до нього, він зліг з нею. І очистившися від своєї нечистоти, повернулася додому.

Зачала жінка й послала Давидові сказати: “Я - вагітна.”

 

Тоді Давид послав до Йоава: “Пришли до мене Урію, хеттита.” І прислав Йоав Урію до Давида. І коли прибув Урія до нього, Давид спитав його, як ведеться Йоавові, як ведеться військові, й про справи з війною. Потім Давид сказав Урії: “Йди до свого дому та помий собі ноги.” Вийшов Урія з царського палацу, а за ним понесено дарунок від царя.Але Урія ліг спати коло входу в царський палац з усіма слугами свого пана й не пішов до свого дому.

 

Давидові сказали: “Урія не пішов додому.” Тоді Давид спитав Урію: “Хіба ти не прийшов із дороги? Чому не йдеш додому?” Урія ж відповів Давидові: “Ковчег, Ізраїль і Юда перебувають у наметах; мій пан Йоав і слуги мого пана таборяться в чистім полі, а я мав би йти додому, щоб їсти й пити та коло жінки спати? Як жив Господь і як ти сам живий, того я не зроблю!” Тоді Давид сказав Урії: “Отже залишися сьогодні тут, а завтра я тебе відішлю.” Та й зоставсь Урія того дня в Єрусалимі. На другий день Давид його закликав, щоб їв і пив перед ним, і він упоїв його, та ввечорі він вийшов спати на своїй постелі з слугами свого пана, до свого ж дому не пішов.

 

Другого дня вранці Давид написав Йоавові листа й послав через Урію. А в листі написав так: “Постав Урію в найгарячішому бою спереду, і відступіть від нього, щоб він був убитий і вмер.” Під час облоги міста поставив Йоав Урію на такім місці, де знав, що там були сильні відділи. І коли вирвались мужі, що були в місті, і билися з Йоавом, то дехто з Давидового війська поліг, а між убитими був теж хеттит Урія. (…)

 

Довідавшись жінка Урії, що її чоловік Урія поліг, заходилась оплакувати свого мужа. А як пройшла жалоба, Давид послав за нею й узяв до свого дому, й вона стала йому за жінку й вродила йому сина. Та вчинок, якого допустився Давид, не сподобався Господеві.

 

12 Господь послав пророка Натана до Давида, і він прийшов до нього та сказав йому: “Було собі два чоловіки в однім місті, один багатий, а другий убогий. В багатого була превелика сила овець і корів, а в бідного не було нічого крім овечки, однісінької, маленької, що він її купив і годував, і вона росла в нього разом з його дітьми. З його хліба вона їла й з його чаші пила, спала на його лоні й була йому як дочка. Якось прийшов хтось У гості до багатого чоловіка, та цей пожалував узяти зо своїх власних овець і корів, щоб зготувати подорожньому, який прибув до нього, і він забрав овечку в убогого чоловіка й зготував її чоловікові, що прийшов до нього.”

 

Тоді Давид скипів великим гнівом на того чоловіка й скрикнув до Натана: “Як жив Господь! Чоловік, що зробив те заслужив смерть. А за овечку поверне вчетверо за те, що вчинив таке й не мав співчуття.” Тоді Натан промовив до Давида: “Ти - той чоловік! Так говорить Господь Бог Ізраїля: Я тебе помазав царем над Ізраїлем, я тебе врятував з руки Саула, дав тобі дім пана твого й жінок пана твого на твоє лоно, дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо б цього було ще замало, додав би ще того й цього. Чому ж ти так зневажив Господа і вчинив те, що є злом у його очах? Урію хеттита вбив мечем, жінку його взяв собі за жінку, його ж ти вбив мечем аммонійським. І тому тепер меч навіки не відійде від дому твого за те, що ти мене зневажив і взяв жінку Урії хеттита, щоб була тобі за жінку. Так говорить Господь: З твого ж власного дому нашлю лихо на тебе; візьму твоїх жінок з-перед твоїх очей і віддам їх ближньому твому, і він буде спати з ними перед обличчям цього сонця. Ти потайки чинив це, а я зроблю це явним перед усім Ізраїлем, перед очима сонця.”

 

І сказав Давид до Натана. "Згрішив я проти Господа!” А Натан відповів Давидові: “Та Господь прощає тобі гріх твій: ти не вмреш. Тільки ж за те, що ти таким учинком тяжко образив Господа, дитина, що в тебе народилась, напевно вмре.” І Натан пішов додому. (2 Самуїла 11:2-17,26-27; 12:1-15)

Одного дня, великий цар Давид бачить жінку, яку він бажає. Але, навіть якщо бажання є людською характеристикою - бо для Біблії, люди є "істоти бажання" -це не означає, що кожне бажання обов’язково є правомірним: ми зобов’язані брати до уваги інших, а також Закон Божий. Але Давид - цар, і він вважає себе вище закону, не пов’язаного ніякими межами. Тому він кличе жінку до себе і спить з нею, не звертаючи уваги на наслідки.

Речі швидко починають ускладнюватись. Оскільки зло має свою власну динаміку, перелюбство призводить до брехні і, в кінці кінців, до вбивства. Король потрапив в павутиння невеликих кроків, які ведуть його все далі і далі від правильного шляху.

У цей момент з’являється пророк Натан ; він приходить до царя і розповідає йому історію. Засудження в ім’я Бога, ймовірно, було єдиним результатом спалаху гніву, однак це замкнуло царя ще більше в його порушеннях. Щоб знайти вихід зі свєї гріховної поведінки, Давид, повинен зробити крок назад. Він повинен почати не з його власної перспективи і його неминучих спроб виправдати себе, не як цар, центр усього всесвіту, якому все дозволено, але, як "один з багатьох". Пророк досить проникливий, щоб дати Давиду судити самого себе, бачачи себе так, ніби він був ким-небудь іншим.

Після осудження царя, не Богом, але самим собою, Натан продовжує, згадуючи два наслідки його проступку. Перш за все, насильство, яке він зробив до інших, обернеться проти нього і проти його сім’ї. Це загальний "закон" буття, той, який Ісус висловлює, кажучи “Бо всі, хто за меч беруться, від меча загинуть.” (Від Матвія 26:52). По-друге, усе таємне в кінцевому підсумку стає явним. Адже Ісус сказав також: “Бо немає прихованого, що не виявиться, нема таємного, що не пізнається і не буде очевидним. ” (Від Луки 8:17).Це є два дуже важливі елементи біблійного поняття судження, а саме відкриття істинного сенсу наших дій у всій їх величині. Але це одкровення істини не є покаранням; це є частиною процесу загоєння , за допомогою якого глибини нашого єства відкриті для зцілення любов’ю до Бога.

Історія закінчується розкаянням короля. Визнавши свій гріх, він одразу отримує від пророка оголошення Божого прощення. Як пізніше скаже пророк Єзекіїль, Богу мила не смерть грішника, але щоб він відвернувся від своєї поведінки та жив (Єзекіїль 18:23). Тим не менш, смерть дитини, що можливо буде так важко зрозуміти у нашій сучасній чутливості, оголошується як вказівка того, що, навіть коли ми є прощені, зло залишається злом і саме веде тільки до смерті. Але невдовзі відбудеться "Воскресіння" : незабаром після цього, Ветсавія матиме ще одного сина з Давидом, і це буде великий цар Соломон, який виведе історію між Богом і Його народом, на новий рівень.

 Де ми бачимо спокусу Давида, вважаня самого себе законом, в нашому сучасному суспільстві? Що дає нам змогу впоратися з цим?
 Натан сказав цареві, в ім’я Бога: "Ти зневажив мене." У якому сенсі це правда?
 Чи дійсно необхідно визнавати наші гріхи, щоб бути прощеними? Чому або чому ні?
 Чи є якісь аспекти з досвіду Давида, які говорять до мене? Котрі?